Діагноз: пофігізм.

Стандартний

“Ой, як все запущено, ви навіть не уявляєте”, – думала я, влігшись немаленьким грузом на диван. Вивчала стелю. Вирішила, що ота тріщинка є доволі концептуальною. Погляд перемістився на люстру. Баатюшкі, її терміново треба змінити! Лежу далі. Десь над вухом пролетів комар. Міг бути ювілейним у цьому сезоні, п’ятдесятим покійним, що хоробро не вижив після зустрічі з маминим тапком носом до носа. Чи що там у комарів. Нафік ювілей, сьогодні я пожалую цю комашку, бо я занадто лінива, щоб підняти свою вагу з дивану, сходити у сусідню кімнату, узяти тапка, повернутись в кімнату, знайти комара, вислідкувати комара, дочекатись, доки він сяде на стінку, лязнути по ньому, обдерти трупик зі стіни, повернутись у сусідню кімнату, покласти тапки на законне місце, повернутись на диван і лягти знову. Нєєє, то передбачає великі затрати фізичних і моральних зусиль. Комарику, я до них не готова, живи.

За вікном уже сутеніло, світловий день невпинно ж зменшується. Та й взагалі, сама осінь з її дощами й холодними вітрами наганяє фрустрації, пофігізм – то ще квіточки. Навіть теплі осінні дні – це свого роду літня агонія. Останнє тепло, яке літо приберегло десь на оптових складах і вирішило продати нам із великими знижками. І гуляючи такими теплими днями на свіжому повітрі, розумієш, що ось він – солодкий десерт. Завтра він уже може зіпсуватись.

В чому небезпека стати заложницею пофігізму? Та в тому, що одного прекрасного ранку ти прокидаєшся і усвідомлюєш, що тобі уже огого скільки років (мааама, коли ж вони пролетіли?), ти чогось добилась у цьому житті, але тобі на все нахчати, і частково на людей. Не на всіх. Але начхати. На те, що подумають, що скажуть і як обісруть за очі. І щоразу боїшся переступити тонку грань між здоровим глуздом і самозакоханістю. Часом начхати на завтрашній день. Кілька разів на день стає пофігу на роботу. А часом пофігу, що не прийшли бонуси на мобілку. А потім десь беруться сили, встаєш з дивану, убиваєш того ювілейного комара (не тапком, якимось іншим засобом, який щасливо виявився під руками), знімаєш улюблений халат, одягаєшся пристойніше і йдеш зустрічати гостей. З посмішкою.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s