Саме той момент, коли хочеться із подругою сидіти під ковдрою, пити вино і розповідати їй: “Ти знаєш, а я б з ним зустрічалась, щось у ньому є…”. І поки що це щось – terra incognita.
Я взагалі боялась, що там, на душі, уже ніколи не стане тепло. Я занадто націлила себе на кар’єру, віддаю їй навіть більше офіційних 40 годин в тиждень. Посада зробила мене черствішою, жорсткішою, довелось звикнути приймати серйозні рішення і нести за них серйозну відповідальність. І я зловила себе на тому, що мені уже не боляче, коли від мене йдуть люди. Друзі, хлопці – вони свою місію виконали. Далі – без них.
Хочеться любити. Віддавати свою енергію не лише кар’єрі. Хочеться, щоб і мене любили. Хочеться теплих вечорів разом, коли можна сховатись під ковдрою і виплакатись про наболіле, відчуваючи підтримку і взаєморозуміння. Хочеться йти по життю із вірним соратником. Але хочеться віддавати – і отримувати щось взамін.
Вечір, вино і ковдра. В моїй голові тисячі думок, але частина з них присвячені тобі. Мабуть, це щось значить.
zarazko 
Я хоч свідомо і не націлювала себе на кар”єру, але якось так само склалося. І навіть свідома відмова від деякого обсягу роботи у ім”я стосунків задоволення не принесли. Ніби все чудово, я навіть по-своєму щаслива, але внутрішня черствість не дозволяє просто взяти, і перестати все прораховувати та планувати будь-який розвиток подій. І відчуваєш себе мало не роботом, який просто не хоче бути вразливим, а тому і сам перетворюється на запрограмований механізм для певних ідеальних дій. Жодних скандалів, негативу, привітність та вміння розуміти – лише маска, яка зовні виглядає як майже ідеальна, а всередині приховує те, що я просто не хочу нічого відчувати, тому що не довіряю нікому, крім себе та своєї сім”ї.
Із виплакатись про наболіле у чоловічої статі погано, вони на це погано придатні.
вони мущіни, вони все в собі тримають))
ага, і іншим радять ))