Омут пам’яті

Стандартний

Зібратись докупи. Мінімізувати вплив зовнішніх факторів. З’єднати руки над головою і голосно промовити “Я у хатці”. Як в дитинстві, пам’ятаєте? Ось-ось, саме це треба зараз зробити. Мені страшенно подобається отой момент у “Гаррі Поттері”, коли дід Дамблдор мав Омут Пам’яті у вигляді мисочки, і при потребі прикладав чарівну паличку до височка, витягав думку із голови – і виливав її у мисочку. А якщо треба було згадати щось – то діставав думку із купи. Круто, да? Якщо зустрінете таке у магазинах нашої країни – свисніть, буду дуже вдячна.

Насправді. Дуже потрібен метод звільняти голову від усілякого сміття. А то просте абстрагування не допомогає. Є люди й речі, на яких хотілось би повністю сконцентруватись. Але не завжди виходить. Деякі люди зовсім не варті того, щоб приділяти їм час і витрачати на них свою життєву енергію. Деякі люди варті того, але життєвої енергії мало, треба розставляти приорітети, інакше висмокчуть усі соки. Тому я й відчуваю наростаючу інтровертність у собі як самозахисної реакції організму на оточуючий світ. Ну не можу я для всіх викладатись. Може й хочу, але не можу.

Круто було б мати під руками Омут Пам’яті. За секунду забути про те, про що хочеш забути назавжди. Позбутись цих голосів у голові, голосів минулого і теперішнього, які зовсім не вписуються у бажану картину маленького особистого Всесвіту. Не думати над тим, про що не хочеш думати зовсім. Концентруватись на тому, що потрібно. Але на жаль… Самі розумієте, казка є казка, а реальність – ось вона, її лице холодне й непривітне, часом здатне відштовхнути і знищити будь-яке бажання дивитись на неї. Це доля людини – жити із спогадами. Нести на собі цей тягар, жити з цим, страждати від мук совісті за певні вчинки, у спогадах переживати ще й ще певні моменти життя… І каятись, картати себе. Немає сенсу? Має. Ми можемо стати кращими. І нам потрібно ними ставати. А без того тягаря у нас наврядчи б вийшло.

Бєздвоздмєздно дарую вам те, що визначає мої музичні настрої останній тиждень. Насолоджуйтесь. Це просто Ratatat. Але вони вцілили прямо туди, куди треба.

 

Advertisements

15 thoughts on “Омут пам’яті

  1. увімкнула послухати музику у другому ролику і повернулася до вкладки із футболом – там іспанці із французами грали. кращого саундтреку до матчу я ще ніколи нечула. дуже круто!

  2. Ratatat чимось нагадав мені RJD2. Змішав їх у плейліст, пішло непогано, дякую що поділилась. 🙂

  3. а чому б просто не заморочуватися згадками і не перебирати їх, мов намисто? самі з часом забудуться, нє?

    • Звісно, так і треба. Просто часом випадково зачіпаєш певні намистинки і вони бігом викочуються одна за другою… І зупинити важко.

      • буває, і навіть інколи буває боляче від цих намистинок. раніше для таких днів, а частіше вечорів, у мене завжди було заначено гривень 100, які я витягала в особливо пічальні вечори, викликала таксі, і їхала кудись пити каву чи вино, щоб грустіть красіво 🙂 допомагало. зараз я приходжу до мами і пропоную випити кави разом. теж допомагає 🙂

          • користуйся на здоровля 🙂 я колись сміялася, що я цими вечірніми втечами від себе можу вимірювати глибину почуття до того, за ким я грущу…

      • В мене та ж проблема. Чув що медитація допомагає (коли ти тренуєшся не думати ні про що окрім, наприклад, свого дихання). Але медитація не завжди виходить. Раз вийшла коли я ходив по рельсі під знаком “Ходити по колії заборонено”. Тоді як тільки починав думати про щось окрім рельси – падав. Таким чином було дуже просто визначити що я знову відволікаюсь.

        Інший спосіб витіснити з голови зайве з голови – витісняти чимось іншим. Як тільки помічаєш що намистинки починають викочуватись – починаєш повторювати “Отче Наш”, “Харе рама” або “Не пора, не пора!” на свій смак. 🙂

        • У мене теж проблемно із медитаціями. Думки в голові – наче бджоли – “бзззз” та “бззззз”, і ніяк не замовкнуть 🙂

  4. ну, задача ж не стоїть напитися в хлам, задача – саме грустіть під келих вина… бажано десь, де музика нормальна, і інтер”єр надихає 🙂

  5. може я тут нє в тєму до вашої пісочниці, але найгірші згадки з приводу мого минулого охоплюють мене найчастіше у процесі приготування їжі. вже вкотре ловлю себе на тому, що ріжу моркву чи цибулю і думаю про те, що думати не треба. це як рефлекс якийсь) може, це якось пов”зано з процесом подрібнення) але найгірше буває не вечорами, а вночі, коли лягаєш спати. і з цим поки що боротися можна єдиним способом: настільки себе навантажувати, щоб організм моментально вимикався до наступного ранку.

    • Для мене теж існує проблема заснути, якщо раптом десь якісь спогади вилізуть на поверхню, чи просто турбує щось… Проблема вирішилась не дуже хорошим способом – вмикаю серіал і під нього засинаю. Потім через дві годинки встаю і вимикаю комп’ютер. Недобре, взагалі недобре. Але метод 🙂

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s