Точка зору. Крапка.

Стандартний

Навіщо ви засуджуєте тих, хто хоче виїхати з України на постійне проживання до іншої країни? Зачєєм? Простіше всього їм дорікнути тим, що вони тікають, полишають рідні землі, не хочуть працювати на її благо і її піднімати. Ну окей, дорікайте. Більш ніж впевнена, що ви-то класно прилаштувались у цьому житті, а от комусь пощастило менше, мабуть. Можливо, у вас багаті й впливові батьки, які мають змогу вам дати щось у цьому житті, але ж не всім так пощастило.

Можна, звісно, багато говорити про легкі шляхи (але й там не завжди легко), про те, чи потрібні ми комусь там, за кордоном, але ви ж самі у цій державі живете, самі знаєте, що для того, щоб молодому спеціалісту сьогодні влаштуватись на роботу кудись без зв’язків та без великих грошей дуже і дуже важко. За деякими чутками, для того, щоб працевлаштуватись медсестрою у сусідній лікарні, треба дати на лапку майже штуку баксів. А людина, може, дійсно хоче працювати медсестрою, людям допомогати. А тут штука баксів, да?!

Держава у нас така от, гнила. Не країна, а держава. Зсередини знаю. І не на місцях проблема, а зверху. Для того, щоб займати певні посади, чиновники мусять возити наверх “дань”. Усі справи вирішуються через “дань”. Мабуть, ви в курсі того, що розпочати власний бізнес в нашій країні – це справа порівняно проста. Куди складніше закрити цей бізнес. Хто ж добровільно і бєздвоздмєздно закриє ФОПа чи юридичну особу, з яких можна доїти податки і не тільки?

Думаю, що не треба нікого засуджувати. Кожна людина сама робить свій вибір, і якщо у рідній країні вона не може досягнути бажаних цілей, не бачить для себе перспектив – то варто побажати успіхів там, в іншій країні, не бризкатись слюною на всі боки і кричати, що тільки слабаки тікають з країни замість того, щоб працювати на її благо. Ви не знаєте достеменно, що стоїть за цим рішенням.

Advertisements

9 thoughts on “Точка зору. Крапка.

  1. прикро, але в іншій країні, на відміну від рідної, я почуваюся ЛЮДИНОЮ. Тут теж не все гладко і просто, і зовсім не легко, але все дається у порівнянні… і порівняння не в користь України… на жаль

  2. Ми також зустрілись з засудженнями: ми б ніколи так не виїхали, виїхати то найлегше а хто буде країну відбудовувати, ми б так батьків не залишили, список можна продовжувати… Ех…. в кожного своє життя, своє бачення і свої причини на виїзд чи невиїзд.

  3. проти виїзду з країни я нічого не скажу. кожен обирає сам, зважує все сам, і робить все сам.
    але мене дивує твоє твердження, що все залежить від “верхів”, якому ти сама ж і суперечиш у цьому пості 🙂 поки так звані “низи” дають хабарі, платять дань, вирішують все через зв”язки, доти ці хабарі будуть братися, доти дань буде вимагатися, доти будуть працювати зв”язки. це починається із дитячого садочка, або навіть точніше іще із пологового будинку, і не закінчується ніколи.
    елементарні приклади: в пологових будинках треба платити певну суму за перебування там на час пологів. це оформлюється як благодійна допомога закладу.
    в дитячий садочок при вступі треба купувати якийсь подарунок. і потім весь час скидатися то на меблі, то на іграшки, то на ремонт.
    в школі, по суті, те саме, тіки суми часто більші. плюс ще вчителям збирають на подарунки. та і вихователям в садочках теж.
    в університетах до збору дані на ремонти додаються збори на подарунки перед екзаменами.
    далі продовжувати?
    і скільки людей у нас відмовляється здавати ці гроші? і як на них тисне озвірілий натовп тих, хто здав? і де тут вплив “верхів”? нє, ну єслі класна керівничка для батьків дитини – це “верхи”, то я снімаю шляпу перед логікою 🙂

    • Ти права, люди уже, будемо говорити, звикли до того, що хабарі треба всюди давати і навіть простіше часом вирішити проблему, давши хабаря, не напрягаючись зайвий раз. Але якби навіть ці самі дитячі садочки були б забезпечені гіднім фінансуванням, чи треба було б взагалі на щось скидатись батькам? Те саме стосується і шкіл, і лікарень, і університетів. На попередній роботі у мене на балансі були два дитячих садочка, і я прекрасно розумію, чому вихователі просять батьків скидатись на одне-друге-третє – бо навіть необхідний мінімум держава забезпечити не здатна. І звісно ж, одні здали гроші, а ти не здав – і ти вже біла ворона, без ніяких співчуттів, що ти, можливо, дійсно не маєш змоги.Тому проблема комплексна – від “верхів” до “низів”. І гниє риба з голови. Одне приємно: коли по роботі в держустанові перетиналась із молодими людьми, в своїй більшості робочі питання вирішувались без хабарів. І консультацію можна було отримати просто попросивши, без тих же хабарів. Радує, що покоління змінитися – і навіть “верхи” не будуть гнилими.

      • ти ж не будеш заперечувати, що за дитячий садочок батьки платять фіксовану суму на місяць? тоді в мене виникає логічне питання: чому цю суму не можна зробити більшою, тобто включити туди і ті гроші, які потім з батьків збирають в якості поборів на ремонти і всяку фігню?
        про садочки і школи мені важче говорити, але от університетські будні, які були зовсім недавно, я досі згадую з огидою. чому ніхто ніколи не опирається тому, щоб скидатися на подарунок викладачу? я пам”ятаю, яке обурення висловлювала моя група щоразу, як я казала, що не здам ні копійки на жоден екзамен. і я була такою в групі одна (проблема була не в тому, що в мене не було грошей, проблема була в принципі). при цьому ти ж не будеш заперечувати, що університети в нас відремонтовані і на картонних ящиках там ніхто не сидить, правда ж? то на що я повинна додатково здавати гроші? (я вчилася на платній формі навчання, тобто щороку платила університету певну фіксовану суму).
        для мене чи не найбільша проблема в тому, що в нашій країні не цінують знання і вміння. тому стільки людей і прагне виїхати закордон, бо там, принаймні, їх оцінять і оплатять їхні здібності не на рівні: аби ви з голоду не померли. а ми, хто залишається тут, просто чекаємо, коли і нам урветься терпець.

        • Насправді батьки офіційно платять лише за харчування дитини: в селах – 30%, в селищах міського типу – 50%, в містах – ніби від 50% і більше, процент обчислюється від вартості харчування дитини в день. Далі офіційно сплачуються благодійні внески на рахунок садочка в казначействі, і використання цих коштів теж контролюється. І дійсно, якщо ти їх не заплатиш – дитину із садочка не виженуть, але білою вороною будеш. Всі інші фіксовані плати – або вони ж також офіційно сплачуються як благодійні внески, або вони є неофіційними, тобто цими грошима може займатись батьківський комітет або ж вихователь. Хоча вихователю заборонено брати гроші, все має офіційно проходити через банк. Приватні садочки – то вже інша справа, там заплатиш фіксовану і більшу суму, але отримаєш вищий рівень послуг за це.
          З приводу подарунків викладачам і всякої іншої фігні… ну воно ще в головах сидить у нас, в менталітеті, в свідомості, що так треба. І часом і хабаря того нести не треба, але ж у людини в голові сидить “ой, занесу я йому коробку цукерок, йому ж приємно буде, і задобрю трошки, і питання порішаю”. Людина б може й не брала хабарі, але ж пропонують, як тут не відмовитись. А за кордоном немає цього. І тому у нас добрі і “бездвоздмєздні” вчинки для людей просто так сприймаються як дивина. І може й викладач був би цілком задоволений, якби його гарно привітали б на словах і від душі побажали б усього хорошого, але ж ні, в головах ще сидить “совок”.

          • от мені й цікаво, чому офіційно через банк не проводяться всі проплати? ну не фінансує в нас держава садочок, наприклад, чи школу. ладно, на межигір”я в нас є, а на садочки нема, буває. ну напишіть в умовах вступу в садочок чи в школу – щорічні внески на розвиток закладу чи ще там на щось – сума така-то. і поставте якихось мам-пап активістів контролювати, куди витрачаються ці гроші. а то ж платять все одно, але тишком, під столом. і стогнуть, що в нас хабарництво. це те саме, що в лікарнях – офіційно лікують безкоштовно, але всі ліки і перев”язочні матеріали, все, що треба для лікування, – за власний рахунок, бо грошей на це держава не виділяє. ну зробили ж офіційно платним через банк медогляд перед прийняттям на роботу і аналізи теж платні, якщо їх роблять у лабораторіях приватних. і всі платять, і ніхто не кричить про безкоштовну медицину. а от на ремонт садочка чогось скидаються тишком під столом.
            питання хабарів, бо так прийнято, – для мене явище абсолютно незрозуміле і якесь странне. от чого я (умовно) повинна скидатися викладачу на подарунок, а він, кстаті, який зарплату отримує із моєї оплати за навчання (якщо мова йде про універ) навіть не чухнеться мене на словах привітати з тим же днем народження.

            • Ну ось… Проблема є комплексною. У свідомості громадян. У менталітеті “моя хата скраю”. Часом у стадному інстинкті.

            • Пробачте за відхід від теми, просто прочитала Вашу думку, shybloom, і знаєте – цілком з Вами погоджуюсь.
              От тільки таких людей капля в морі.
              І пояснюючи комусь, що є речі є можна зробити без хабаря – важка справа.
              Сама от недавно ходила, вирішувала деякі справи в держ.установах, моя бабця мені сказала: “дитино, занеси щось, не пасує ж!”. Важко було пояснити бабці, що всі мої відносини з тією особою були в межах її компетентності і роботи.
              І дратує коли мене попрікають: “але ж зарплати в них низькі!”. Рабо-власницького устрою давним-давно нема і працювати там її ніхто не заставляє. Мені мої гроші теж не з неба падають, чому я маю їх просто так віддавати людям, якщо вони виконують роботу відповідальність за яку добровільно на себе взяли?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s