Меломанське again. На прохання читацької аудиторії з Німеччини.

Стандартний

Так сталося, що мене попросили доповнити свої меломанські вилиття душі. Мені не шкода, я в душі добра й пухнаста.

Мабуть, лінивий не зізнавався у любові до Океану Ельзи. Я не виняток, я теж їх люблю, палко й пристрастно. Люблю їхні гармонії, які чіпляють, які є мені близькими. Якби я писала б музику, вона мала б такі ж гармонії. Кожна пісня у них особлива, з деякими пов’язані певні спогади, люди, асоціації… Дуже люблю саме цю пісню. “Не залишай мене… Я ж тебе знайшов”. Ну що тут додати… Романтично і по-справжньому проникливо. Ніби десь зачепили з десяток струн у душі.

 

 

Кілька слів про Tina Dico (Tina Dickow). Датська співачка, автор пісень. Ви, мабуть, вперше про неї й читаєте, а у неї уже сім альбомів, а може й більше. Саме із цієї пісні почалось моє знайомство з нею. Так сталось, що приблизно в той же час (а це була весна 2009, якщо мені не зраджує моя дівоча пам’ять) в інеті з’явилась перша частина “Сутінків”, і тоді ще всі ними захоплювались (ну і Паттісоном в більшій мірі), саундтрек розтаскали на “ура”, а мені чомусь в цьому фільмі не вистачало саме цієї пісні. В моїй свідомості і пам’яті вона назажди лишиться “сутінковою”.

“The truth I’ll never know
All I see is you…
All I want is you…”

“And when I’ve run too far
Chasing that lonesome star
I don’t know who you are
But all I see is you…
All I want is you…
All I have is you…”

 

 

Арета Франклін. Такий шикарний вокал, діапазон, техніку – то ще пошукати. Це зараз у нас круті звукозаписуючі студії, в яких можна намутити все, що душа бажає. Але пані Франклін – це, якщо хочете, справжнісінький натурпродукт. Перша жінка, ім’я якої було внесено в Зал Слави Рок-н-роллу. Люблю слухати, з якою ж легкістю вона бере ноти другої октави.

 

 

Queen. Тут можна й не говорити нічого, ви і так все знаєте. Неперевершена родзинка рок-музики. Без них рок був би не тим. Пісня “I’m going slightly mad” на перший погляд здається веселою і сатиричною. Але це тільки на перший погляд. Зйомки кліпу проходили в останній рік життя Фредді Мерк’юрі, вже тоді хвороба, що поїдала його, прогресувала. В цьому кліпі ще відчувається його запальний дух та творчий внесок. В останньому ж відзнятому групою кліпі на пісню “These Are the Days of Our Lives” ви побачите дещо інше, це свого роду прощання із слухачем. Але сьогодні в ефірі “I’m going slightly mad”. Чорно-білі тони, мені здається, навпаки підкреслюють ті двозначність і драматизм, які ми повинні були б вловити.

 

 

Піду далі вишукувати щось цікавеньке. Цьомки.

 

 

 

Advertisements

One thought on “Меломанське again. На прохання читацької аудиторії з Німеччини.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s