Ми розбиваємось. Я розбиваюсь.

Стандартний

Одного прекрасного дня ми розбиваємось. Ми не можемо второпати, куди поділось наше звичне життя. Чуємо новини – і розуміємо, що життя не буде таким, яким воно було раніше. Бачимо танки просто під нашим населеним пунктом – і розуміємо, що якщо раніше їхні фотографії у соцмережах просто інформували нас про щось, то зараз реально споглядання продукту військової індустрії розбиває тебе.
Ми розбиваємось. Встаємо з ліжка і не можемо зібрати докупи уламки того життя, яке у нас було вчора. Щиро не розуміємо, що сталось. Куди поділось мирне небо над головою? Куди поділись важливі люди? Чи були вони важливими? Як так сталось, що ми не знайшли їх серед уламків своєї долі? Як так сталось, що ми дозволили їм взяти участь у руйнуванні себе, свого життя?

Я розбиваюсь. Я відмовляюсь жити і функціонувати за законами цього світу. Я не хочу. Я не прагну. Я не можу впихнути події, що відбуваються, у які-небудь рамки. Я марно намагаюсь відшукати логіку в цьому бардаці.
Я стомилась. Коли намагаєшся допомогти людям, гарно ставишся до них (хоч не завжди вони цього заслуговують), робиш чудові безкорисливі вчинки (бо душа хоче того), назад отримуєш лише ляпаси. І шкодуєш про наміри посягнути на першість Матері Терези.
Коли намагаєшся мирно жити в робочому колективі, допомогаєш добрим ділом, словом, по максимуму віддаєшся роботі – неодмінно через деякий час знайдеш на своїй шиї колег, які туди вилізли і звісили ніжки. Коли гарно ставишся до хлопця, який тобі подобається, ніби не вішаєшся йому на шию, але проявляєш до нього увагу, турботу і готова зварити йому борщ – йому блін це не потрібно, бо холєра його знає, що вам, мужикам, потрібно. Ви самі колись визначитесь, ні?
Я стомилась від людей. Я мрію про фріланс і можливість не бачити щоденно тих же самих і не чути про ті ж проблеми. Я стомилась бути комунікабельною, щирою і відкритою. З цього моменту я колюча бяка, навколо мене – двометровий кам’яний мур, і нехай більша частина мого оточення впаде, вилізаючи на нього. Мені зручніше за муром.

У мене завжди є я. І ми впораємось.

Advertisements

6 thoughts on “Ми розбиваємось. Я розбиваюсь.

  1. Не знаю як у вашого, а у мого фрілансу є свої тонкощі). Настільки звикаєш до інтровертного перебування на самоті + спілкування з виключно приємними для себе людьми, що потім оточуючий світ посутпово перетворюється на щось зовсім незрозуміле та непізнаване. Недавно була в магазині, розглядала шмотки, тьотя-продавець мені шось там нахамила. Мене це настільки здивувало, бо я вже банально відвикла від некомфортного спілкування, і найбільш нерпиємні взаємодії мені трапляються хіба у транспорті. І мені раптом стало страшно, що колись доведеться повертатися “до великого світу”, від якого я так успішно відвикла.

  2. God, grant me the serenity
    To accept the things I cannot change;
    Courage to change the things I can;
    And wisdom to know the difference.
    (Reinhold Niebuhr)

    Тому:
    Танки треба просто прийняти до уваги.

    Колектив на шиї від колючо-бякості нікуди не дівається. Їм достатньо того, що є людина здатна щось добре зробити – це тут же буде на неї звішано. З власного досвіду можу сказати: не лікує навіть посилання на%уй прямим текстом. Власна справа, фріланс, кожен пчих за окремі гроші – ідеальний вихід.

    Про хлопів ніц не скажу, бо я з очевидних причин на їхній (тобто нашій) стороні і з неї все вигляжає абсолютно дзеркально – сім п’ятниць на тижні якраз в вас, прекрасна половина.

      • Хм, треба аби виникла якась Організація Об’єднаних Статей, яка б займалась питаннями порозуміння, миру і співробітництва. 🙂

  3. Коли гарно ставишся до хлопця, який тобі подобається, ніби не вішаєшся йому на шию, але проявляєш до нього увагу, турботу і готова зварити йому борщ – йому блін це не потрібно, бо холєра його знає, що вам, мужикам, потрібно. Ви самі колись визначитесь, ні?

    Це таки потрібно пояснити, бо інакше все й далі залишатиметься трагічним.

    Крім борщу хлопцям потрібна лише мінімальна увага коли вони щось говорять, і не нав’язування уваги коли вони в роздумах. Коли хлопець заглибився в себе і думає над якимись своїми проблемами, то пробувати йому в цьому допомогти – це так неначе допомагати варити борщ. “О, ти вже посолила? Ну я ще двічі посолив щоб тобі менше роботи було.”

    Ах, і коли хлопцям потрібна турбота, вони про неї просять. Якщо не потрібно – то почекай трохи, може стане потрібно. А як і не стане потрібно, то й радій, менше мороки.

    Ну але найважливіше чого хочуть всі хлопці – бути потрібними. Просити його пересунути шафу, піднести багаж, вкрутити лампочку чи щось на зразок – це все одно що вам робити компліменти, а може навіть приємніше. Ах, і не варто при цьому вважати що він телепат. “Якщо він водить тебе зимою по морозі, твої руки дубіють,” – то так йому й скажи!

    Оце здається все.

    Ах, і якщо тобі не подобається як хлопець поводиться, говорить чи одягається – знайди собі іншого хлопця або звикай.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s