Прощавай, робота в держустанові! :)

Стандартний

383431064-314x235 Та вже ж нарешті сталося те, чого я так довго чекала! 11 березня – останній день роботи в держустанові, якій я віддала трошки більше двох років роботи. А вже наступного дня йду на нове місце роботи. Проте цей пост хочу присвятити саме старій роботі.

Це була моя перша робота. Тоді я була на 5 курсі стаціонару університету, навчалась у магістратурі, і доволі несподівано поступила пропозиція приступити до роботи в держустанові. “Круто”, – подумала я, – “отримуватиму стипендію і зарплату”, і погодилась. Навіть не із-за грошей. Самі знаєте, яка важко знайти роботу випускникам без зв’язків, та ще й без досвіду роботи. Тому, розуміючи, що маю прекрасну можливість здобути такий необхідний практичний досвід – погодилась. Не зупинив навіть університет. Довелось складати для себе щільний графік: треба було ж встигати на роботу і ще й зробити так, щоб не відрахували з університету. Узяла вільне відвідування. Насправді пощастило із шефом у цьому питанні: він не ставив обмежень щодо мого перебування на роботі, із годинником біля мене не ходив з ціллю перевірити, чи відпрацювала я 40 годин у тиждень. Головна умова – зроблена робота. І якщо я можу зробити її у суботу чи затриматись пізніше після роботи, чи навіть скопіювати бази даних казначейських програм і попрацювати з ними вдома – будь ласка, під мою відповідальність. Головне – не вислуховувати нотацій на щотижневих п’ятихвилинках і вчасно з усім справлятись. Повірте, було нелегко жити й працювати в такому ритмі. Особливо, коли сидиш на парах, слухаєш той брєд і згадуєш, яка купа роботи тебе чекає в кабінеті. Або коли торчиш у казначействі, а на другому кінці міста група почала писати залік, на який мені теж треба було приїхати, але мої платіжки якось довго перевіряють, і поки що з казначейства я піти не можу. Разом з тим у таких випробуваннях загартовуєшся. Звісно, я нервувалась на захисті диплому, це був природній мандраж. Проте порівняно із деякими робочими моментами, коли несеш за щось відповідальність і відгрібаєш перед серйозними начальниками, захист диплому був неначе суцільні квіточки. Взагалі, встигнути можна все, якщо правильно розпланувати свій час та виділити пріорітети.

Само собою, я багато чому навчилась за два роки, я змінилась. Не можу точно сказати, у кращу сторону чи в гіршу, але наявність змін – це гуд. По-перше, у моїй професії бухгалтера досвід роботи – це наше всьо. За бухгалтера із стажем будуть боротись найкращі працедавці і наперебій пропонувати найкращі умови. Власне, і класним спеціалістам з інших галузей теж. Звісно, зв’язки допоможуть вам влаштуватись на вашу першу роботу (можливо, й не тільки на першу), але запам’ятайте раз і назавжди: якщо ви нічого не варті у своїй професії – вас і по зв’язкам не дуже хотітимуть брати. Навіть якщо ви не маєте досвіду роботи – вчіться в університеті, доки маєте можливість. Ви прийдете у колектив, і вам треба буде працювати з живими людьми, які вас оточують. Щодня оточуватимуть. І навіть якщо ви блатний і вас привели туди за ручку – за вас вашої роботи все одно ніхто не зробить. Не змушуйте ваших покровителів червоніти за вас. І якщо ви думаєте, що в колективі полюбляють тих, хто спихає свою роботу на інших – думаю, розумієте, що не люблять. Хочете жити в колективі, який налаштований проти вас? То ви у нас герой.

Звичайно, робота в держустанові суттєво відрізняється від роботи у приватних фірмах. Ви залежите не лише від конкретно свого начальника, а ще й від тих установ, які стоять над вами. І повірте, що у спробах досягти консенсусу і зробити так, як добре одночасно і начальнику, і вищим, можна заблукати між трьох сосен. Крім того, я була бухгалтером, що працював із бюджетними коштами. А за них відповідальність огого яка. Також у бюджеті є чітка бухгалтерська дисципліна, що стосувалась проведення певних платежів, здавання звітів та обробки документів, що для мене як молодого спеціаліста було прекрасною школою. У приватній фірмі загалом дисципліна теж є, але не настільки сувора. Плюс багато чого залежить від керівника. Від нього часто залежить чи не все.

Знаю, що багато кому спілкування із держустановами псує настрій на весь день. Можете собі уявити стан людей, які там роками працюють 🙂 Багато проблем створює наше страшно недосконале і недопрацьоване законодавство, яке регулярно створює різного роду правові колізії. Через такі колізії певний час я, не перебуваючи на посаді головбуха і навіть не маючи статусу в.о., мусила підписувати бухгалтерські документи за головного бухгалтера. Вирішити проблему ніяк не вдавалось, тому що з якої сторони не зайди – всюди правові бар’єри. І чи не щодня такі пироги. Мені не раз здавалося, що там зверху придумують якусь фігню, спускають її вниз по вертикалі, але насправді абсолютно ніхто не думає ні про народ, ні про виконавців, які цю “творчість” будуть виконувати. Тому якщо тьотя у держустанові не може зробити так, як вам хочеться – то, можливо, це не тому, що вона вредна і хоче з вас хабаря, а тому, що там зверху якийсь олень прислав певні директиви або десь там колись там прийняли якийсь вредний закон.

Ну і куди ж без політики? Багато про неї не буду, але згадати треба. Не секрет, що держслужбовці не можуть афішувати своїх політичних уподобань, приналежностей, але якось так сталось, що нерідко їх змушують це робити, особливо у пору виборів. А ще цікаво було спостерігати за тим, як за рахунок бюджетних коштів вища влада, та, що була над нами, виконувала свої передвиборні обіцянки. Доходило до маразмів. Є така класна приказка – “риба гниє з голови”. Стосується нашої держави вцілому.

Якщо щось стається у нашому житті – то неспроста. І я вдячна усім тим, у кого за цей час я набралась досвіду, і не лише професійного, а й життєвого. Приємно знати, що у тих місцях, які я постійно відвідувала по роботі, лишилось багато хороших друзів, знайомих, яких я завжди буду рада не лише зустріти на вулиці, а й заскочити до них за наявності вільного часу на роботу. Але прийшов час відкрити для себе нові горизонти й рухатись вперед. Кожному спеціалісту, якщо він любить свою професію, хочеться найкраще себе в ній реалізувати, і це вимагає нових вершин, нових просторів для самореалізації. На цій роботі такого простору я не мала, тому такий крок є доволі логічним.

Буду дуже рада, якщо цей пост надихне вас. Пам’ятайте, що яким би жорстоким не був наш світ, ваша праця і ваше бажання працювати завжди знайдуть куди реалізуватись і матеріалізуватись 🙂

Advertisements

Чому я бухгалтер і як з цим жити

Стандартний

IMG_0089_largeЕй ви, ті, хто вчиться на економічному факультеті! Ви хоч знаєте, куди вляпались? Я більш ніж впевнена, що ні, навіть якщо не першокурсники. Я теж не знала, що обирала, коли між англійською філологією, журналістикою і бухгалтерією вибрала останнє. Зате, як показала практика, недарма.

Чому я начхала на філологію в далекому 2006 році? Не бачила для себе перспектив  у цьому. Вчительки для дітей  з мене не вийшло б. Знати мову – це класно, але реалії нашого суспільства полягають у тому, що знати й вміти треба щось суттєвіше. А крім знань і вмінь треба все одно круто знати іноземні мови. Отака фігня, малята. Тому якщо цей пост читають безп’ятихвилинні випускники шкіл – там у попередніх реченнях інформація до роздумів.

На першому курсі економічного факультету ви ще не дуже тямите, куди потрапили. От десь на другому, коли ваш мозок вибухатиме при спробах вивчити план рахунків напам’ять і зробити надцять проводок, буде уже веселіше. А коли ваші контрольні роботи, у яких ви криво-косо-коряво нарахуєте зарплату і забудете утримати податки або ж у якому процентному співвідношенні їх треба утримувати – почеркають і поставлять “нізачьот”, тоді точно пожалкуєте, що прийшли сюди. Більше того, якщо ви думаєте, що те, чому намагаються вас навчити у виші на парах бухобліку, вам не знадобиться – то ви явно неправильно думаєте. Інші пари можете прогулювати, а бухоблік – нікагда. Більше того, його й зубрити-то не треба, його просто треба зрозуміти, і тоді цифри самі ляжуть як треба. Усякі фінанси, страхування, економіки країни, міжнародні економіки – вони потрібні для загального розвитку вас як економіста, але ваш майбутній хліб – це проводки, зарплата і баланси, грубо кажучи. Кріпіться.

Мій офіційний стаж роботи бухгалтером – два роки, неофіційний – на кілька місяців більше. Само собою, теорія у виші і практика – це, як кажуть в Одесі, “две большие разницы”. В універі вас навчать як правильно, а на практиці ви будете вчитись робити так, як треба начальству і вам як бухгалтеру, щоб вас не чіпала податкова. Власне, в моїй практиці ще веселіше – у мене є казначейство, ібо я працюю в бюджетній установі, а там замість людського банку маємо отаке от казначейство. Ну, банк, що обслуговує виключно бюджетні установи і отримувачів бюджетних коштів. Якщо бухгалтер бюджетної установи порушує бюджетне законодавство, казначейство клепає на нього попередження, а якщо таких попереджень уже є кілька штук – бухгалтером починає цікавитись прокуратура, доволі допитливий і цікавий орган. На практиці у постійних щоденних відносинах з казначейством я користуюсь золотим правилом моралі: віднесись до казначея так, як би ти хотіла, щоб він відносився до тебе, і буде тобі щастя.

Взагалі, якщо ви тонка і творча натура, що літає в небесах – цифри не для вас. Бухгалтер повинен любити точність. Перевірено на практиці, між іншим. Одна колега, на яку було покладено обов’язки дещо порахувати і яка не є бухгалтером, рахувала “на око”. А коли людині пояснюєш, що за кожну гривню пенсійний фонд може вклепати штраф, то у відповідь отримуєш: “ну хоспадіі, ну на десять гривень менше, ну подумаєш”. В бухгалтерії так ніззя. Має бути правильно і до копійок. Бо якщо не так, то штрафи на посадову особу ще ніхто не скасовував (у податковій ніби мінімум – 510 грн). Плюс дяді з КРУ вміють пришивати недбалість, нецільове використання бюджетних коштів, ну і так далі по списку.

Я люблю свою професію, чесне слово. Я отримую моральне задоволення, коли у мене сходяться усі звіти з першого разу, особливо коли я згадую, як на початку своєї трудової діяльності я з ними мучилася. Люблю працювати з документами, вирішувати різні головоломки типу “як правильно оплатити” , “як обійти правила” і “як викрутитись з того, що маємо”. Я люблю відкривати для себе нові горизонти, тобто вникати в якісь нові, незнайомі для мене ділянки роботи. І ще… З цифрами працювати легше, ніж з людьми. Також перевірено на практиці.