Як я переїхала в Ужгород і що з цього вийшло

Стандартний

Життя настільки несподівана штука, що часом дивуєшся, шокуєшся, а потім взагалі боїшся про це думати. Живеш собі сьогодні в зоні комфорту із певним чином налаштованим ритмом життя, а завтра повідомляєш рідним, близьким, ансамблю і роботодавцю, що ти вже спакувала половину чемоданів і через три тижні ти приступаєш до роботи в Ужгороді. Спочатку люди роблять вигляд, що недочули або неправильно зрозуміли, потім здивовано перепитують. Потім всі люди діляться на дві кардинально полярні категорії: одні тиснуть руку, вітають і кажуть, що я умнічка, другі кричать на всю вулицю, що я нестерпна, покидаю їх напризволяще і взагалі надумала собі казна що. Перші, як ви зрозуміли, менш страждають егоїзмом і нав’язливим бажанням впорядкувати чуже життя.

Потім була ніч у поїзді. Прокидаєшся вранці, бачиш за вікном гори – і розумієш, що то уже надовго.

misto_ujУжгород зустрів мене рясним дощем, а це, самі знаєте, до грошей. Невелике місто, яке має свій характер. Такий різносторонній, багатонаціональний. Достатньо тісний, але водночас милий і затишний. Зимою він був достатньо сірим і малосніжним, але зараз квітень, і я пишу цей пост, сидячи на кухні, двері на балкон відкриті навстіж, і тепле весняне повітря залітає в квартиру. З вулиці долинають звуки двору, крики дітей, які на радість не сидять вдома в планшетах, а грають у дворовий футбол. В місті зацвітає та сама сакура, якою всі приїжджають милуватись, але ще перед тим місто почало цвісти абрикосами, вишнями і зеленіти молодими листочками на деревах. Річка Уж поволі тече, теплими вечорами на набережній не знайти вільної лавочки. Вони або зайняті закоханими парочками, або таємниче опиняються в самій річці.

Я відчуваю щастя, я сповнена гармонії і весни. Мені подобається це непросте місто і мені надзвичайно любиться ним гуляти. Я ще не завжди розумію закарпатської мови, але у мене повно вчителів навкруги. І я вдячна тому, хто поруч. Бо я щаслива.

Advertisements

Знаєте, що я от зараз роблю?..

Стандартний

1e256ca545cdd686ab1070f9d47efe33 Знаєте, що я от зараз роблю? Не знаєте і навіть не здогадуєтесь. А я намагаюсь тут зібрати себе докупи і усвідомити, звідки в мені взялось стільки комплексів, сформувалось стільки стереотипів і виникло стільки упереджень в голові по відношенню до протилежної статі. В чому я права, чому не права (бо про те, що я неправа, мені періодично нагадує два найкращих друга цієї ж протилежної статі, що становить у відносному вираженні 66,67% моїх найкращих друзів, до думки яких я із 90% ймовірністю прислухаюсь).

Знаєте, що я от зараз роблю? Я намагаюсь відчайдушно сформулювати, що саме мене тривожить, що саме не подобається, за що переживаю і взагалі зачєм цей пост. Перебираю в голові думки і намагаюсь вивести себе на корінь проблеми, але все плутається і на центр зла не виходиться. Мабуть, все почалось тоді, коли людина, яка мала б стати найголовнішим чоловіком мого життя, покинула мене як бездомного цуцика, напризволяще долі. І як показало життя, діти – вони часом не потрібні, як сміття, як кістка в горлі. Ну й що, що твої. Ну й що, що як краплини води схожі. Відчепись від мене, гнида, і не лізь в моє життя. Рости собі. Живи собі. І знаєте, в цьому сіль. Страх повторення долі для своїх ненароджених дітей. Страх підпустити до себе. Небезпідставний страх циклічності життєвих історій. Підсвідома недовіра, страх вкотре бути обманутою і покинутою.

Знаєте, що я от зараз роблю? Ні, я не розклеїлась. Але я й далі буду збирати своє внутрішнє докупи, і мабуть цей процес займе у мене все життя.

My main person

Стандартний

My main person – це людина, про яку я думаю, коли засинаю, і про яку я думаю одразу, коли моя свідомість очухується від сну. Думки приходять доволі несвідомо, Фрейд би зацікавився.
My main person – це чудова людина, яка вперто робить вигляд, що він не вартий таких гучних титулів і що йому не можна довіряти. Хоча я самостійно роблю вибір і висновки. Навіть не знаючи всього. Just for my interest.
My main person – це моє натхнення, без черпання якого мені важко писати, працювати, дихати і співати.
My main person – це герой мого сну, де я щаслива і відчуваю себе потрібною хоч комусь. Моя доля – бути самотнім класичним інтровертом, який поперед всіх і вся пхає свою незалежність і відокремленість від соціуму. І декларувати те, що і так добре.
My main person – це той, про якого я кажу “все складно”, не знаючи думки з того боку барикад.
My main person – це ті почуття, які не нікуди не викину.
My main person – моя маленька радість.
My main person – це напрочуд спокусливий голос, від якого мурашки по шкірі, за тихий шепіт якого на вушко віддала б останнє.
My main person – це той, з ким я б проговорила всю ніч. Про життя, про людей, про війну.
My main person – це та людина, якій я не готова сказати про те, що люблю, проте до якої відчуваю ніжну прив’язаність і відданість.
Але my main person сам не знає, що він my main person, і часом незнання комфортніше за знання.

ceKkkLbYhdo

Безысходность

Стандартний

Привет! Я здесь… Твоя тоска.
Вокруг летаю, пыль гоняю…
Сломать тебя хочу слегка,
И жизнь тебе поотравляю.
Надежды? Трепетно? Любовь?
Остынь, малышка, успокойся.
Не верь, не бойся, не проси.
В своей душе вконец закройся.
Но ты – не та, они – не те.
И прекрати любить напрасно.
Хотя бы раз в твоей судьбе
Твоя любовь была участна?
Твоя любовь была нужна?
Твое внимание, забота?
Тебе хоть раз сказали вдруг
“Мне без тебя ну очень плохо?”
Опять ты попадаешь в яму
И ловишь грабли на пути…
Будь осторожнее, малышка,
Не бойся никогда уйти.
Садится солнце, ветерок.
Окно открыто в твоей спальне.
Немного блюза, потом рок…
Сладкие сны. И сон твой ранний.
Не плачь, малышка. Безысходность.
Ее прими и жизнь живи.
Похорони свою наивность.
И больше просто не грусти.

26.05.2014

 
DSA_2893_sm

Автор фото – Сергій Делідон

Люди…

Стандартний

largeЛюди… Егоїстичні запанцирьовані створіння. Зациклені на своєму Его, йдучи за покликом Лібідо, і тут ми не можемо сперечатись з дідусем Фрейдом. Люди. Верхній щабель розвитку і нижній щабель совісті. Тварини – і ті часом милосердніші. Люди. Брехливі і зрадливі істоти, що діють виключно у власних інтересах і переважно за гроші. Гроші стоять здебільшого у центрі всіх прагнень і мрій. Це трикляте бабло, яке все псує: людей, міжособистісні відносини, світ… Люди. Отримавши маленьку владу – стають великими скотами. Переважно великими й рогатими з наявністю копит.
Для мене однією із найбільших загадок лишається феномен дружби й любові. Як ці обмежені егоїстичні створіння здатні на вищі почуття і самопожертву заради когось, коли вони, осліплені своїми похотями, йдуть прямо до цілі, і їх абсолютно не гнітить жахливий сморід від трупів, що простилають цей шлях? Але від любові народжуються діти, вони виростають – і стають такими ж черствими і обмеженими. В очах – долари, в кармані – дулі. На шиї – хрестик, на блузці – англійська булавка.
Людська постать намертво оповита дурманом брехні, підлості, зради й лицемірства. Друг другом, але якщо ти успішніший – ти мені не друг. Порадіти чужим радостям ми не здатні. Порадіти чужому горю – це ми завжди раді. В очі – лицемірні співчуття, за спиною – невимовна радість від чужих бід.
Щоправда, всі забувають про те, що у пеклі варитимуться в одному казані. Великому, просторому і наповненому ще сотнею таких же. Всі страждатимуть від одного й того ж.

PS. Дивіться під ноги. Не спіткніться об власні ж брехню й лицемірство.

Методичні рекомендації щодо поводження з жінками у критичні дні

Стандартний

Це не лише той день, коли вона не може визначитись, чи послати Вас на три літери на всі чотири сторони, чи то приголубити і дати вам покласти руку їй на живіт. Ця краля скотилась не з тієї ноги, ви не так на неї подивились, не оцінили її нові сережки, не приділили їй достатньо уваги, проміняли її на тєлік/комп/енгрібьордс/друзів/пиво. Це той день, коли все перевертається з ніг на голову, біле стає чорним, чорне стає білим, і взагалі “Що я в тобі знайшла”, “Ти мене не любиш”, “Тобі на мене пофігу”. Тобто не завжди причина в її організмі та фізіології. Якщо ви мене спитаєте, зачєм ми це робимо, я вам не відповім, оскільки, за паспортними даними, належу до жіночої статі, а отже, я теж така.

large1Жінки – це дивні створіння. Якщо поруч немає коханого, вони винесуть мозок комусь, хто знаходиться в аварійно-небезпечній зоні, ну тобто колезі/подрузі/другу/мамі/собаці etc. І відверто не розумітимуть, що вони неправі. І ну шукайте ознак логіки, ну будь ласочка. Тому найпростіше – це “понять и простить”. Нє, ну якщо любите екстрим, обираєте складніші шляхи, я вас вітаю, можете, звісно, спробувати їм пояснити, що вони неправі. На вашому шляху виникне залізобетонна п’ятиметрова стіна із фундаментом в два метри із психів/нервів/сліз/емоцій. Не пролізете.

Шо дєлать і как дальше жить? Ну давайте спробуємо розібратись.  Зробіть на обличчі турботливу міну. Навіть якщо її психи у вас в печінках, проявіть турботу і хоча б спитайте “Зайчик, тобі щось болить?”. Якщо вона адекватна, то пром’ямлить “Так, любий, животик/голова/душа”. В цьому разі – покласти руку на болюче місце і потримати хвилин 10.  Якщо вона адекватна, то через десять хвилин обличчя має посвітліти, на обличчі – з’явитись слабка посмішка всесвітньої страждалиці, яка ледь торкне губки, але ви на правильному шляху. Зараз головне – не порушити цей хиткий баланс, поцілувати її у щічку і приголубити (уявіть себе у ролі сапера, який йде по мінному полю). Mission completed. Якщо дівка дратується, розкидається слиною і при запитанні “Зайчик, тобі щось болить?” демонстративно верне носа і вступає в той же образ всесвітньої страдалиці (Голлівуд і Боллівуд нервово покурюють у сторонці), то треба спробувати обійняти. Чому спробувати? Бо страдалиця, чий образ тримається на глибоких емоціях, просто може спробувати вас відштовхунти, зробити ще більш невдоволену міну і демонстративно вийти з кімнати, грюкнувши дверима. Цей випадок уже трошки важчий, і діяти тут уже можна по-різному. Можна притягти віник букет квітів, пачку “Рафаелло”, двометрову м’яку іграшку, скачати із торентів страшилку, ввімкнути якусь приємну музику (причому під приємною я розумію не обов’язково lounge/blues, мені атлічно заходить в цей період щось із Muse i Rammstein).  Якщо все це не допомогає, можна спробувати лишити об’єкт у спокої на певний час, хай гормони переграють, перебродять, і тоді сама прийде. Часом це ок, але в такі моменти нам дуже потрібна ваша підтримка, ніжність і обійми. Тому переступіть через себе 🙂

Але як би вона не знущалась над вами (не із своєї волі, це все гормони), будьте люблячими. Рекомендовано дати їй зрозуміти, що ви її любите, але її заскоки переходять всі можливі й неможливі межі, і що танцювати під її дудочку можна лише перші кілька листів партитури, але якщо її п’єска на дудочці розрозстається до розмірів неслабої симфонії, то їй доведеться шукати інший об’єкт для експериментів.

PS. Все вищенаведене написано під встала-не-з-тієї-ноги настрій і під Rammstein. Сприймати напівсерйозно. Можна сміятися.

Без меж. Безмежно. Без кордонів…

Стандартний

Без меж. Безмежно. Без кордонів.
Неначе вітер вільний в полі.
Неначе гірська вільна річка.
Неначе в лузі оленичка.
Моя душа воліє неба.
Чого, крім нього, їй так треба?
Хіба що вірного кохання,
Стрічавши небо на світанні.
Моя душа скида окови.
Для неї, вірте, це не нове.
Із кожним роком, з кожним днем,
Упевнено вперед ми йдем.
А ваша заздрість ні до чого.
Вона для мене вже не нова.
І спалені мости з емоцій
Відбудувати вже непросто.
Лиш тиха осінь за вікном.
Лиш сни спокійні, ранечком
Згадаю, вірю – переможем.
А іншим вірою допоможем.
І скрипка грає десь в системі,
Інтимний простір у пустелі
Потайних мрій, чарівних снів.
Моїх надій, скорбот і вір.

12.10.2013

РS. Хотіла написати пост, а вийшов вірш. Ото мене плющить, да?!large А якщо серйозно, то давно не віршувала, втратила навики. Забула, як то воно. Якщо буде натхнення, згадуватиму.