Книжки бувають різними…

Стандартний

large Книжки бувають різними. Радісними і сумними, легкими і важкими. Такими, що надихають. Такими, що підказують. Після одних щось лишається в голові, в серці, в душі… Після інших – не лишається. Беручи книжку до рук, за кольоровою обкладинкою і анотацією важко щось про неї сказати. І назва вам мало що скаже, і прізвище автора. Та й з перших сторінок часом важко в’їхати, що до чого. А от коли дочитаєте і закриєте – тоді й видасте свою рецензію.

Сьогодні я говоритиму про ті книжки, які щось перевернули в моєму маленькому внутрішньому світі. Звісно, у кожного є свій список таких книжок, і ось ці дві, про які піде мова, поповнять мій. Одразу попереджу, що обидві – на тему загробного життя, ну тобто того, що чекає нас після смерті. Якщо вам здається, що вам ще рано про таке читати, то ви помиляєтесь, ні разу не рано.

Ні один сюжет не претендує на те, щоб бути істиною. Самі розумієте, ніхто ж не знає, що там. Маємо певні розмиті уявлення, у кожного свої. Але в однаковій мірі обидві книжки змусили мене задуматись над сенсом земного життя, примусили внести в нього певні корективи, змусили переглянути певні події, людей, відношення до навколишнього світу. Не хочеться шкодувати про земне життя там, нагорі, коли змінити уже нічого не можна.

Отож, перша книжка – “Свет в окошке” Святослава Логінова. Читається легко. Доступно. І сумно після неї. І часто-густо забуваєш, що це твір талановитого фантаста, і мотивує задуматись над минулим життям. Підозрюю, що основною ціллю автора було нагадати нам, що найкраще, що ми можемо зробити для наших померлих родичів, друзів, знайомих – це пам’ятати про них. І з іншого боку, людина не дарма прожила своє життя, якщо про неї пам’ятають. Взяти книжечку можна тут.

Наведу кілька цитат, які найбільше впали в душу:

– “Привыкнув к мысли, что на небесах сидит грозный надсмотрщик, добропорядочный христианин перекладывает на Бога ответственность за собственные поступки и искренне полагает, что если бы не Божий запрет, он непременно стал бы насильником и убийцей. Что же, ему виднее, быть может, он и станет. Насильничать, убивать, грабить – характерно для рабов, которым вдруг перестала грозить плётка. Рабы Божьи в этом смысле не являются исключением. А человеку неверующему приходится быть человеком самому, без помощи божественных кар. Единственный его помощник – совесть, без которой вполне может обойтись благопристойный христианин.”

– “А то ведь бывают люди, в самодовольный разум которых и тени сомнения не закрадывается – а правильно ли я живу? Совесть у таких то ли скончалась во младенчестве, то ли не родилась вовсе, пав жертвой аборта.”

– “Творить может только память живых,об этом живым никогда не стоит забывать.”

– “Человек, раз в жизни испытавший благодетельные муки совести, уже не станет бездумно творить что ни попадя, прошлый грех стоит на страже, сохраняя чистоту души. А святой подобен невинному голубку, которому неведомы жалость и доброта. Биология давно знает это; заприте в одной клетке двух волков — они подерутся, но побеждённый останется жив. А возьмите голубка и горлицу, тех, что, по наивному уверению песенки, никогда не ссорятся. Святая невинность не знает греха, и дело кончится убийством слабейшего, причём убийством медленным и жестоким, ибо крошечным клювиком несподручно убивать. И никто не вспомнит о жалости, жалость и сострадание доступны лишь тому, кто знает вкус крови.”

 

Тепер про другу книжку. Назва – “Мои посмертные приключения”, автор – Юлія Вознесенська. Загалом, автор цієї книжки отримала благословіння від церкви на її написання. Проте не думаю, що варто акцентувати увагу на цьому. Справді, багато хто розкритикував цю книжку і назвав її пропагандою православної віри. Але я вам не тому її рекламую, віра у кожного своя. Сюжет цінний тим, що ще раз нагадує нам про цінністю і сенсове наповнення нашого земного життя. Взяти можна тут.

Ну і плюс обране з книги:

– “Лучший способ защититься от страха – смеяться над тем, кого боишься”

– “Мир – симфония, сочиненная Богом, а тебе было предназначено пропеть в ней всего лишь одну ноту – твою собственную, единственную жизнь, такую короткую и такую незаменимую. Бог милостив, но если ты пропела ее фальшиво, то не звучать тебе в этой музыке с Божиего листа, ты просто выпадешь из нее.”

– “Бог простит! – Может, и простит. Но если ты не простила, то и на Его прощение нечего надеяться.”

 

Так, до чого я це все написала? Живіть, любіть, творіть, але не забувайте про те, що за все колись доводиться платити, і часом ця плата занадто висока. І відповідати теж доводиться. Тому щиро бажаю усім прожити ваше життя так, що потім про вас лишилась хороша пам’ять і не довелось червоніти за свої вчинки на тому світі, проходячи кілька кіл пекла.

 

Advertisements