Карлові Вари, або як виглядає серце Європи

Стандартний

OLYMPUS DIGITAL CAMERA1358 рік, Богемія. Зграя мисливських собак переслідувала оленицю, яку поранив мисливець. Здавалось, олениця випускала останній подих, втікаючи під собак і мисливця, який наздоганяв їх позаду, але тут вона влетіла чимдуж у маленьке озерце, покрите парою, і, здалось, набралась нових сил, вискочила із води і доволі легко втікла від переслідувачів. Вражений мисливець (а це був саме Карл IV, король Богемії та імператор Священної Римської імперії) зупинився біля джерела скуштувати води, і на його здивування, вона була ледь не гарячою. Згодом Карл звів тут місто і назвав у свою честь. З тих пір на протязі майже семи століть з його легкої руки сюди з’їжджались з усіх усюд багаті аристократи, інтелігенція і часто-густо – короновані особи. Російський цар Петро І, пруський король Фрідріх ІІ, ці вулички пам’ятають Гете, Шиллера, Гоголя, Баха, Паганіні, Шопена, Дворжака, Чайковського… Великий Гете писав: “На світі існує всього лиш три міста, де я хотів би жити – Веймар, Рим і Карлові Вари”.
OLYMPUS DIGITAL CAMERAІ зразу відповідаю на запитання про назву міста. Насправді протягом цих днів у Чехії дещо познайомилась із чеською мовою, зрозуміти чехів було доволі легко, все ж таки це також слов’янська мова, наші мови мають багато спільних слів, хоча часом їхній переклад виявлявся доволі неочікуваним. Саме слово “Вари” можна перекласти як кип’яток, тобто Карлові Вари – це кип’яток Карла, його джерела, які він тут відкрив. З-під землі б’є дванадцять джерел, але мають карловарці ще й тринадцятий – бєхєровку. Походження цього напою має цілу детективну історію. Одного чудового дня на зламі XVIII та XIX століть у Карлових Варах внєзапно здибались місцевий фармацевт Йозеф Бєхєр та лікар-англієць Фробіг. Приємно проводили час у філософських бесідах, знаєте, і при від’їзді своєму Фробіг, який полюбляв експериментувати із травами, лишив Бєхєру листочок із формулою зі словами “Ви знаєте, пане Мозер, щось в цьому є…”. І ось з початку XIX століття всі дегустують цю саму чудову бєхєровку, і щось в цьому є; рецепт до цих пір нікому не розголошують, зате всі знають, що туди входить 27 трав. По крайній мірі, коли у Чехії переді мною ставав вибір алкогольного напою до вечері – пиво чи бєхєровка, – то повірте, що я подумки просто страшно корчилася у муках, бо змішувати – не варіант, а обрати одне – занадто важко.
OLYMPUS DIGITAL CAMERAА місто чарівне. Скажу зразу, що приїжджати туди на один день – це дуже роздражнити себе. Їхати туди треба мінімум тижнів на два, водички попити і покупатися у ній. Це чарівне місто живе спокійним та розміреним темпом життя, воно маленьке і дуже приємне. 600 метрів над рівнем моря, долина річки Тепла. Підходиш до краю мосту, заглядаєш у воду – а річка зовсім неглибока, і бачиш прямо там здоровенних сомів. Я б і сама не повірила, якби мені хтось розповідав, але їх там цілі зграї, відловлювати, само собою, в межах міста – заборонено. А над ними качечки плавають.
OLYMPUS DIGITAL CAMERAІ все-таки, що ж цікавого є у Карлових Варах? Ну от хоча би гейзер, який виштовхує з надр землі цілющу воду з 18 кг мінералів та мікроелементів за хвилину. Біля нього можна посидіти, помедитувати, можна й скуштувати водички, для пиття є окремі бювети. Проте хочу вас попередити, що водичка має чудовий “слабительный” ефект, тому якщо ви у Карлових Варах проїздом – краще наберіть води із собою у пляшечку додому. Я ж наважилась лише набрати трішки на долоню й скуштувати: вода дійсно тепла і має доволі специфічний присмак. Також по дорозі до гейзеру натрапите на Колонаду. 132 метри, зверху дванадцять скульптур із піщаника, що символізують собою дванадцять місяців року. А ще – Grandhotel Pupp, в якому знімали той самий “Казино Рояль”.
OLYMPUS DIGITAL CAMERAПроблем порозумітись з місцевим населенням – ніяких. За неофіційними даними, близько 70% нерухомості у Карлових Варах належить саме громадянам із колишнього СНГ. Прогулюючись вуличками, було помічено, що майже всі вивіски магазинів дублюються російською мовою, а у магазинах майже всі продавці розмовляють російською або ж із CНГ originally. Моїх супутниць це навіть напрягло: приїждждаєш на модний курорт у серце Європи – і тут тобі наші… Зупинились і присіли в кафешці пообідати. Мої дівчата замовили все те ж пиво по 0,5л, а я попросила 0,3л. Офіціант, молодий чорнявий загорілий накачаний мачо, при вигляді якого у нас із Маринкою по повній програмі потекли слинки, перепитав, чи дійсно я бажаю 0,3л пива і відповів: “Хорошо, один детский бокал пива и два по 0,5л”. Сміялись довго звісно, але до від’їзду з Чехії я більше не грішила і не пила таке класнюче пиво такими дитячими порціями.
OLYMPUS DIGITAL CAMERAЦе дивне місто, йому вдається лишатись спокійним і затишним навіть при тій кількості туристів, яка там шастає. Хочеться присісти на лавочку у парку Дворжака і просто насолоджуватись повітрям, сонцем, лісистими схилами, які утворюють ту затишну долину, в якій заховалось місто, годувати качечок. Попивати водичку строго за призначенням лікаря із конкретних джерел, відвідувати лазні. Вдихати атмосферу міста неспішними вечірніми прогулянками. Мрію повернутись, що ж тут ще додати?!

Читайте також: Прага. Знайомство. And Mozart again.
Вуличками нічної Праги
Трошки Дрездену, або за що я поважаю німців

Прага. Знайомство. And Mozart again.

Стандартний

Прокинулась я від того, що трусило. Не мене, автобус. Ми саме їхали по трасі, яку водії називали “трясучкою”. Її будувала ще радянська влада: бетонні плити, щоб танки проїхали. Спати далі сенсу не було, куди вже тут… Заснула я десь опівночі в Польщі і прокинулась у Чехії. Мені пощастило і я сиділа в автобусі сама, тому вночі я гордо скрутилась калачиком на сидіннях, накрилась потепліше ковдрою, яку завбачливо прихопила у дорогу, і задрімала. Наявність ковдри викликала заздрощі у всієї групи – в автобусі було явно не по-літньому. За вікном – мальовничі лісисті схили, червоні дахи невеличких містечок, повз які ми проїжджали. А на під’їзді до Праги я вгледіла майже понад трасою кілька косуль, які мирно поїдали листочки із дерев. На серці було якось радісно.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA… Прага теж зустріла мене червоними дахами, класними дорогами і чистими вуличками. Бруківка присутня. Багато спільного зі Львовом, але поверхів побільше. Знайомство із Прагою почалось із Старого Міста. Воно виникло й розбудувалось навколо великої торгової площі, яку тепер називають Старомєстською. Мій шлях пролягав через королівську дорогу, по ній колись проїжджали чеські правителі на коронацію. Не знаю, навіщо їм потрібен був такий довгий маршрут, це ж ледь не півміста… Напевне, похизуватись вбранням і коштовностями. Починаючи з Порохової Вежі, через Старомєстську площу, на Карлів міст – до Празького Граду, у Собор Святого Вітта…

OLYMPUS DIGITAL CAMERA… Лишалось кілька хвилин до полудня. Перед астрономічним годинником Орлой на Старомєстькій площі – яблуку ніде впасти. Всі наставили на годинник в очікуванні дійства усю можливу й неможливу техніку… І ось почалось. Смерть у вигляді скелету смикнула за ниточку і відбила ще одну годину часу. Марнославець замилувався на своє відображення у дзеркало. Жадібний потирав свій гаманець із золотом. Турок хитав головою. У той же час над ними відкрились два вікна, і з’явились по черзі усі дванадцять апостолів. Закукарікав Золотий Півень. Вдарив колокол, заграв горніст десь високо на башті. Орлой відбив дванадцять. Нам лишилось на годину менше до Страшного суду.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA… Завмерла. Stavovské divadlo (Сословний театр). 29 жовтня 1787 року тут відбулась прем’єра опери Вольфанга Амадея Моцарта “Дон Жуан” (Don Giovanni) , яка частково й писалась у Празі, адже саме на віллі Бертрамка він її закінчив. Замовлення на написання опери поступило від празького театру після шаленого успіху опери “Весілля Фігаро”. Щоправда, Бетховен вважав сюжет опери аморальним, але куди ж нам з вами встрявати між Моцартом і Бетховеном…

OLYMPUS DIGITAL CAMERA… Старе Місто було заполонене туристами. Маленькі вулички були просто забиті туристами, з усіх боків долунали різні мови. Врешті ми вийшли до Карлового мосту. Його башня, та, що стоїть у Старому Місті, чорна не стільки від століть, скільки від піщаника, з якого вона й побудована. Йому десь так вісім століть, і скільки ж він бачив… І якщо легенда про те, що архітектор домовився із Дияволом, щоб той наглядав за мостом, правдива, то Диявол, скажу я вам, знається на тому, що брати під опіку. Щоправда, не вберіг він повністю початковий скульптурний ансамбль мосту, скульптури втрачали і ставили нові. А ще колись, за легендою, з цього мосту скинули тіло Яна Непомуцького, вікарія, і після цього над тим місцем з’явилось п’ять зірочок. Прогулявшись мостом, я легко знайшла це місце, там прикріплена табличка, на якій зображено вікарія, а над його головою – німб з п’яти зірочок, які виблискують неначе начищений п’ятак. Секрет в тому, що потрібно прикласти п’ять пальців однієї руки до п’яти зірочок одночасно і загадати бажання. Я теж загадала. Цікаво, чи допоможе Ян його здійснити?!

To be continued…