O tempora o mores, або розстановка крапок над “і”. І просто розстановка крапок, яких не вистачає.

Стандартний

*У цьому пості де-не-де, зовсім трошечки, трапляється нецензурна лексика, тому особливо ніжних і вразливих прошу зразу закрити вкладочку у браузері*

large_st_s

16:55. Вечоріло, я збиралась додому. Стояла перед дзеркалом у кабінеті, пов’язувала шарфа на шию. За цілий день на мене з тієї сторони дивилось доволі змучене віддзеркалення. Заторохкотів тиблофон у сумочці, потягнулась й дістала, на дисплеї – “Кум”. “Явно щось задумав”, – подумала я мимохідь.

– Кума, що робиш? На роботі?

– Так, збираюсь додому.

– А коли будеш в центрі?

– Хвилин через 15.

– Ок, ми з Танею тебе чекатимемо.

Таня – це моя кума, його дружина. З Танею ми сім років за однією шкільною партою. І дотепер дружимо.

Автобус привіз мене в центр через 15 хвилин. Набрала кума. Nемно уже надворі, зразу й не знайдеш їх.

– Ти де?

– Бачиш, машина фарами моргає? Йди сюди.

Машина була мені незнайомою. За півтори секунди мій мозок опрацював цей факт і оцінив, що в незнайому машину я не сяду ні за які пироги.

– Кум, що за приколи?

– Ходи сюди, хочу тебе з одним хлопцем познайомити.

– Зрозуміло. Я йду додому.

Навушники у вуха, курс додому. В сумці й далі вібрувала мобілка, куму, певно, було дуже соромно перед потенційним женихом.

За два дні перед цим ми сиділи з кумами і їли піццу, і його знову прорвало на допит про моє особисте життя. І на лекцію, як треба. І на сто запитань, кого я шукаю і чого я перебираю. А також поділився емпіричними дослідженнями на тему, який саме мені потрібен чоловік.

Тепер все по порядку.

Пункт перший. Од’їбіться всі від мого особистого життя, бо воно особисте, особисте і ще раз особисте. А, ну так, і ще й до того всього воно особисте. І я безмежно рада, що про нього ніхто не в курсі. Тому геть руки від нього. Бо блять це справжній піздец.large_wedding2 А може, я уже заміжня? 🙂

Пункт другий. Од’їбіться всі від ідеї познайомити мене з кимось. Це нагадує програму “Давай одружимось”, але там всі приходять по добрій волі, а мене знайомлять насильно. Я на таке не підписувалась. І “добрих” вчинків мені не треба. Я ж можу й грязюкою облити в моральному сенсі, що потім червоніти будете за мене. Більше того, це мене принижує. Я собі хлопця сама можу знайти.

Пункт третій. На всі запитання змісту “кого ти шукаєш” і “хто тобі треба” я тепер буду посилати прямо і матом. Не спортивним. Заїбали, Я перед вами не звітуюсь. Я звітуюсь виключно перед аудиторами, податковою і валютним контролем. А ви, мої доставучі,  хто?

І крім цього всього, я щаслива. І ні, я не ставлю собі за мету в цьому житті вийти заміж. Якщо я зустріну людину, з якою я захочу прожити все життя, народити йому дітей і варити йому борщ,  і це буде ще й взаємно, і він ще й запропонує мені вийти за нього заміж – я вийду. А виходити заміж за будь-кого я не буду. У мене в житті є багато інших цікавих занять окрім як сидіти й чекати біля вікна суженого-ряженого. Тому наступний, хто почне читати мені лекції про влаштування особистого життя, просто буде посланий на три заповітних літери. Ай, я ж попередила, що буде нецензурна лайка, тому спробую переформулювати: кожен, хто посміє дойобуватись до мене в питаннях заміжжя, буде без роздумів посланий нахуй.

Доповідь завершено, всім до побачення і до нових зустрічей.

 

Advertisements

Коли ти опиняєшся в грязюці…

Стандартний

Ну ніколи не звикну до того, що люди йдуть…

 

large

Вони приходять і йдуть. Вони з’являються в нашому житті, часом вриваються в нього, встановлюють свої порядки, зачіпають душу, прориваються у серце, призводять до необоротних змін. А потім йдуть, лишаючи пустоту, вирваний кусочок серця, надломлений кусочок душі, і лишають по собі лиш ті зміни, і світ уже не буде таким, яким він був раніше. Пустота – це та ще штука, вона неодмінно хоче чимось заповнитись. Чи кимось.

 

Та ким би ми були б без цих змін? Статичною особистістю, що слідує чітким думкам, вкладеними у голівоньку ще у дитинстві. Люди ламають нас, морально вбивають, добивають, роблять нам боляче, не рахуються з нами, втоптують у грязюку… Ти лежиш у цій калюжі, нагадуючи собі порося, і тобі хочеться плакати від образи на весь світ. Голосно. Кричати. Щоб далеко було чути. Але потім всі сльози виплакуєш. Біль вщухне, душа заживе. На небі засяє сонце, яке спочатку дратуватиме, але як тільки воно трошки пригріє тобі обличчя і голівоньку – ти видушиш із себе щось схоже на посмішку. Непоганий початок довгого шляху.

Ти знайдеш в собі сили підняти руку, підняти другу… Ти знайдеш в собі сили виповзти із тієї калюжі. Ти повзтимеш повільно, важко, але це буде рухом вперед. Ти відновиш сили. Ти піднімеш голову і побачиш перед собою шлях уперед. Ти побачиш, де закінчується калюжа, там далі буде тверда земля. І синє небо над горизонтом. Тільки повзи, повзи щосили і не дай болоту себе затягнути донизу! Борись!

Ти ступиш крок – і відчуєш під ногою тверду землю. Повернеться впевненість, повернеться воля. Чим більше кроків ти ступиш до твердій землі, чим далі ти від болота – тим впевненіше ти рухатимешся вперед. Головне – не забувати, що попереду тобі зустрінуться зовсім нові люди, які завжди можуть загнати тебе мордою у болото. Але не лякайся… Так треба. Для того, щоб тебе чомусь навчити.

 

Люди…

Стандартний

largeЛюди… Егоїстичні запанцирьовані створіння. Зациклені на своєму Его, йдучи за покликом Лібідо, і тут ми не можемо сперечатись з дідусем Фрейдом. Люди. Верхній щабель розвитку і нижній щабель совісті. Тварини – і ті часом милосердніші. Люди. Брехливі і зрадливі істоти, що діють виключно у власних інтересах і переважно за гроші. Гроші стоять здебільшого у центрі всіх прагнень і мрій. Це трикляте бабло, яке все псує: людей, міжособистісні відносини, світ… Люди. Отримавши маленьку владу – стають великими скотами. Переважно великими й рогатими з наявністю копит.
Для мене однією із найбільших загадок лишається феномен дружби й любові. Як ці обмежені егоїстичні створіння здатні на вищі почуття і самопожертву заради когось, коли вони, осліплені своїми похотями, йдуть прямо до цілі, і їх абсолютно не гнітить жахливий сморід від трупів, що простилають цей шлях? Але від любові народжуються діти, вони виростають – і стають такими ж черствими і обмеженими. В очах – долари, в кармані – дулі. На шиї – хрестик, на блузці – англійська булавка.
Людська постать намертво оповита дурманом брехні, підлості, зради й лицемірства. Друг другом, але якщо ти успішніший – ти мені не друг. Порадіти чужим радостям ми не здатні. Порадіти чужому горю – це ми завжди раді. В очі – лицемірні співчуття, за спиною – невимовна радість від чужих бід.
Щоправда, всі забувають про те, що у пеклі варитимуться в одному казані. Великому, просторому і наповненому ще сотнею таких же. Всі страждатимуть від одного й того ж.

PS. Дивіться під ноги. Не спіткніться об власні ж брехню й лицемірство.