Vox audita perit, littera scripta manet

Стандартний

tumblr_lvkatqQy6F1qbskx5o1_500_largeПро що я сьогодні? Про те, що написано пером і не вирубаєш топором. Надихнулась прикладом Ольги та вирішила поговорити про проблеми своєї професії, яка заключається у тому, що треба рахувати бабло у найнеймовірніший спосіб, у найнеймовірніших позах та такими методами, про які нормальна адекватна людина і не здогадалася б.
 Одна із найголовніших проблем співпраці з бухгалтером – це документи, вашу мать, документи. Бо вони повинні бути. Так, оригінали. Так, з підписами. Ні, завтра їх не можна приносити, вони потрібні сьогодні. І якщо документи за червень, то в липні поріг бухгалтерії з ними переступати не варто, бо у вас може полетіти щось важке. Це не особиста приморочка бухгалтера, це реалії нашого складного ведення бізнесу в цій державі. У мене на роботі окрім цього додаються вимоги власника-нерезидента. Якщо комусь заплачено гроші, то це повинно бути підтверджене первинними документами. Ну не можна просто так, від балди, загнати кудись n-значну суму. Тим більше у валюті. Про валютні платежі взагалі можна говорити довго, задушевно і з схлипами.

Чому воно так? Бо у нас є Мінздох  Міністерство доходів і зборів. В народі відоме як податкова, бо скільки не переіменовуй, її ще довго так пам’ятатимуть. Відгукується на команду “фас” у напрямку приватного бізнесу. В теперішніх умовах це капєц як актуально, бо, як ви чули й знаєте, держава у нас зараз бідна. Ну по факту у нас весь бюджет обслуговується з єдиного казначейського рахунку (ЄКР), і ситуація виглядає наступним чином, що на банківській виписці конкретна бюджетна установа кошти має, а скористатись ними не може. У результаті із цими банківськими виписками хоч в туалет, ібо толку знати, що у тебе на рахунку все окей, а гроші заюзати ти не можеш, бо об’єми і напрями використання коштів з ЄКР регламентуються з Києва. Ну якщо ще простіше, то Державне казначейство України як банк, що обслуговує бюджет України – банкрот, просто фіг хто це діло визнає вголос. Це зараз так живуть школи, лікарні, садочки, і вони не можуть використати навіть спонсорські кошти, які теж поступають на казначейський рахунок. Це все одно що гроші вклали в ненадійний банк, і тепер забрати їх нереально. Не хочу навіть говорити про те, що може бути далі, у перспективі.

Тепер про приватний бізнес. Вмикаємо логіку. Бюджет пустий? Пустий. Його треба наповнити баблом. Ок, звідки узяти? Запозичення? Не варіант, і так висимо багато. Хоча як швидкий варіант отримати багато “живих” грошей може бути. Придумати нові податки? Дааа, це воно. Потрусити великі-середні підприємства? Дааа, це воно. Отож, на абсолютно абстрактному прикладі розглянемо, як все це працює. Маємо фірму, середніх розмірів, середніх прибутків, нічого особливого, сєкретарша красіва і кавовий автомат у приймальні. Приїхали рєбята із податкової, ну, і як завжди заведено, з порогу: “Нічого особистого, у нас план”. І тут головбух дістає валеріанку із ближньої шухляди і починає відраховувати краплі. І тут рєбята підгрібають документи і починають копати. І от знайшли вони напрімєр перерахування коштів кудись там, а під банківською випискою не підшито первинного документа, що засвідчує те, що певні кошти треба оплатити за товари-роботи-послуги-чи-ще-щось-там. А головний бухгалтер взяла та й вліпила цю суму у валові витрати. А рєбята взяли та й намалювали штрафну санкцію, довести-то уже нічого не можна. Ну і ще багато всякого намалювали, не буду вдаватись у бюрократичні подробиці.

Ще один веселий пункт – усні розпорядження начальства. Запам’ятайте раз і назавжди, що лише письмове розпорядження вас до чогось змушує. Усне розпорядження під проводку не підшиєш. І не доведеш потім нікому, що такі-то бухгалтерські операції було здійснено на вказівку начальства, і що головбух, який нервово далі накрапує собі валеріанку у рюмочку тихенько в куточку, абсолютно ні при чому.

Отак і живем. У боротьбі за істину.

Прощавай, робота в держустанові! :)

Стандартний

383431064-314x235 Та вже ж нарешті сталося те, чого я так довго чекала! 11 березня – останній день роботи в держустанові, якій я віддала трошки більше двох років роботи. А вже наступного дня йду на нове місце роботи. Проте цей пост хочу присвятити саме старій роботі.

Це була моя перша робота. Тоді я була на 5 курсі стаціонару університету, навчалась у магістратурі, і доволі несподівано поступила пропозиція приступити до роботи в держустанові. “Круто”, – подумала я, – “отримуватиму стипендію і зарплату”, і погодилась. Навіть не із-за грошей. Самі знаєте, яка важко знайти роботу випускникам без зв’язків, та ще й без досвіду роботи. Тому, розуміючи, що маю прекрасну можливість здобути такий необхідний практичний досвід – погодилась. Не зупинив навіть університет. Довелось складати для себе щільний графік: треба було ж встигати на роботу і ще й зробити так, щоб не відрахували з університету. Узяла вільне відвідування. Насправді пощастило із шефом у цьому питанні: він не ставив обмежень щодо мого перебування на роботі, із годинником біля мене не ходив з ціллю перевірити, чи відпрацювала я 40 годин у тиждень. Головна умова – зроблена робота. І якщо я можу зробити її у суботу чи затриматись пізніше після роботи, чи навіть скопіювати бази даних казначейських програм і попрацювати з ними вдома – будь ласка, під мою відповідальність. Головне – не вислуховувати нотацій на щотижневих п’ятихвилинках і вчасно з усім справлятись. Повірте, було нелегко жити й працювати в такому ритмі. Особливо, коли сидиш на парах, слухаєш той брєд і згадуєш, яка купа роботи тебе чекає в кабінеті. Або коли торчиш у казначействі, а на другому кінці міста група почала писати залік, на який мені теж треба було приїхати, але мої платіжки якось довго перевіряють, і поки що з казначейства я піти не можу. Разом з тим у таких випробуваннях загартовуєшся. Звісно, я нервувалась на захисті диплому, це був природній мандраж. Проте порівняно із деякими робочими моментами, коли несеш за щось відповідальність і відгрібаєш перед серйозними начальниками, захист диплому був неначе суцільні квіточки. Взагалі, встигнути можна все, якщо правильно розпланувати свій час та виділити пріорітети.

Само собою, я багато чому навчилась за два роки, я змінилась. Не можу точно сказати, у кращу сторону чи в гіршу, але наявність змін – це гуд. По-перше, у моїй професії бухгалтера досвід роботи – це наше всьо. За бухгалтера із стажем будуть боротись найкращі працедавці і наперебій пропонувати найкращі умови. Власне, і класним спеціалістам з інших галузей теж. Звісно, зв’язки допоможуть вам влаштуватись на вашу першу роботу (можливо, й не тільки на першу), але запам’ятайте раз і назавжди: якщо ви нічого не варті у своїй професії – вас і по зв’язкам не дуже хотітимуть брати. Навіть якщо ви не маєте досвіду роботи – вчіться в університеті, доки маєте можливість. Ви прийдете у колектив, і вам треба буде працювати з живими людьми, які вас оточують. Щодня оточуватимуть. І навіть якщо ви блатний і вас привели туди за ручку – за вас вашої роботи все одно ніхто не зробить. Не змушуйте ваших покровителів червоніти за вас. І якщо ви думаєте, що в колективі полюбляють тих, хто спихає свою роботу на інших – думаю, розумієте, що не люблять. Хочете жити в колективі, який налаштований проти вас? То ви у нас герой.

Звичайно, робота в держустанові суттєво відрізняється від роботи у приватних фірмах. Ви залежите не лише від конкретно свого начальника, а ще й від тих установ, які стоять над вами. І повірте, що у спробах досягти консенсусу і зробити так, як добре одночасно і начальнику, і вищим, можна заблукати між трьох сосен. Крім того, я була бухгалтером, що працював із бюджетними коштами. А за них відповідальність огого яка. Також у бюджеті є чітка бухгалтерська дисципліна, що стосувалась проведення певних платежів, здавання звітів та обробки документів, що для мене як молодого спеціаліста було прекрасною школою. У приватній фірмі загалом дисципліна теж є, але не настільки сувора. Плюс багато чого залежить від керівника. Від нього часто залежить чи не все.

Знаю, що багато кому спілкування із держустановами псує настрій на весь день. Можете собі уявити стан людей, які там роками працюють 🙂 Багато проблем створює наше страшно недосконале і недопрацьоване законодавство, яке регулярно створює різного роду правові колізії. Через такі колізії певний час я, не перебуваючи на посаді головбуха і навіть не маючи статусу в.о., мусила підписувати бухгалтерські документи за головного бухгалтера. Вирішити проблему ніяк не вдавалось, тому що з якої сторони не зайди – всюди правові бар’єри. І чи не щодня такі пироги. Мені не раз здавалося, що там зверху придумують якусь фігню, спускають її вниз по вертикалі, але насправді абсолютно ніхто не думає ні про народ, ні про виконавців, які цю “творчість” будуть виконувати. Тому якщо тьотя у держустанові не може зробити так, як вам хочеться – то, можливо, це не тому, що вона вредна і хоче з вас хабаря, а тому, що там зверху якийсь олень прислав певні директиви або десь там колись там прийняли якийсь вредний закон.

Ну і куди ж без політики? Багато про неї не буду, але згадати треба. Не секрет, що держслужбовці не можуть афішувати своїх політичних уподобань, приналежностей, але якось так сталось, що нерідко їх змушують це робити, особливо у пору виборів. А ще цікаво було спостерігати за тим, як за рахунок бюджетних коштів вища влада, та, що була над нами, виконувала свої передвиборні обіцянки. Доходило до маразмів. Є така класна приказка – “риба гниє з голови”. Стосується нашої держави вцілому.

Якщо щось стається у нашому житті – то неспроста. І я вдячна усім тим, у кого за цей час я набралась досвіду, і не лише професійного, а й життєвого. Приємно знати, що у тих місцях, які я постійно відвідувала по роботі, лишилось багато хороших друзів, знайомих, яких я завжди буду рада не лише зустріти на вулиці, а й заскочити до них за наявності вільного часу на роботу. Але прийшов час відкрити для себе нові горизонти й рухатись вперед. Кожному спеціалісту, якщо він любить свою професію, хочеться найкраще себе в ній реалізувати, і це вимагає нових вершин, нових просторів для самореалізації. На цій роботі такого простору я не мала, тому такий крок є доволі логічним.

Буду дуже рада, якщо цей пост надихне вас. Пам’ятайте, що яким би жорстоким не був наш світ, ваша праця і ваше бажання працювати завжди знайдуть куди реалізуватись і матеріалізуватись 🙂