Не напишу, что я скучаю…

Стандартний

Не напишу, что я скучаю. Гордыня – тяжкий смертный грех.
Но видит Бог – не совладать и выделить тебя из всех.
Ты независим, не скучаешь, порой вгоняешь в холода…
Не обижаюсь, улыбаюсь, хоть сердце ноет иногда.

Ты мил и ласков, и за внимание готова многое отдать.
Но гордость мне не позволяет тебя об этом умолять.
Боюсь в сетях твоих споткнуться. Совсем несложно, ты поверь.
Когда услышу в трубке голос – пропадаю, и мне не выбраться теперь.

Тебе зачем-то доверяю, хоть это – прямой путь к огню:
Открыла б все свои секреты, все выдала б, как на духу,
Рискнула б я открыть обьятия и утонуть в твоих глазах,
Но в тоже время опасаюсь я утонуть в своих слезах.

Ты – тот, кого не прочь я одарить заботой и согреть в ночи…
Но голова меня удержит, а сердце крикнет “Не молчи”…

Написано 05.03.2014.

largeПС. Революційна весна надихає.
ППС. Не питайте.

Прощай, мій ангелок…

Стандартний

Прощавай, мій ангелок… Прощавай, моя потаємна відрада, незрима радість. Ти підтримував у мені зламну і надірвану віру в себе, ти не давав мені зійти з життєвої дистанції, звернути з неї на слизьку стежинку. Ти вмів знайти потрібні слова, вилити ними важливі думки. Ти вмів бути поруч, не будучи поруч.
Життя розводить людей. Наш перетин життєвих шляхів став уроком. Не знаю, чи для тебе. Але для мене – так. Я насправді не хочу знати, ким я була для тебе. Не раз впевнювалась, що чим менше знаєш, тим міцніше спиться по ночам. Не сняться неспокійні сни, не прокидаєшся у холодному поту і не молишся, аби все це лишалось дійсно просто жахливим сном.
Я лишаю тебе в минулому. Тобі там буде краще, повір, не думаю, що шкодуватимеш. І ні, мені не зовсім легко це зробити. Але моє серце щиро вірить, що так буде краще. Я підсвідомо навіть радію з того, що лишаю тебе у минулому. Я стомилась.

100500 разів переслуховую цю пісню. Вона відбилась у мене в свідомості.

“… най буде так, як хочеш ти, я заплатив за свій урок…” (с)

You wanted more

Стандартний

Одній маленькій дівчинці присвячується…

We had it all
You let it go
You wanted more
(с) А-НА

Знаєш, у чому твоя проблема? Ти хочеш більшого. Ти чекаєш від людей більшого. Але вони не виправдовують твоїх сподівань. Вони не вважають, що вони щось тобі винні. Не вважають, що вони до чогось зобов’язані, навіть якщо ти не чужа для них людина. Більше того, коли вони відчувають, що від них хочуть більшого, вони тікають. Просто падають на мороз. Вони не хочуть, щоб від них хотіли більшого. Вони не хочуть цієї відповідальності, та й вона їм не потрібна.
9jU_HnozUtsА ти чогось від них чекаєш. Більше того, вони здатні тебе переконати у тому, що ти неправа, бо у тебе є очікування. І що від них не треба чекати нічого. І що неправильно від них чогось чекати. І що ти неправильна. І думаєш ти неправильно. І не віриш людям. А людям треба вірити. А ти не віриш, і з того твої проблеми.
Не слухай нікого. Хіба ти не вірила людям? Ти і зараз їм легко віриш, тільки вчасно спрацьовує інстинкт самозахисту. Ведешся. Тебе переконають, схилять на свою сторону, але потім ти струснеш себе і оціниш ситуацію тверезим поглядом. І зрозумієш, що у тебе є своя правда.
Ти не віриш словам. І правильно, хіба не раз тобі робили боляче одними словами? Ти віриш вчинкам. Боляче, але правильно. Говорити усі майстри. Але коли доходить до вчинків – нікого немає вдома. Факти, крихітко, факти. Це все, що має значення в наш час.
Ти не віриш людям. Наперед не чекаєш від них нічого хорошого. І правильно, хіба не раз вони робили тобі боляче? Хіба є сенс вірити, що в наступний раз буде по-іншому?

Несправедливо ображений Бетховен

Стандартний

Кілька місяців тому, як ви пам’ятаєте, ми займались розбором польотів по Моцарту. Ви ще тоді мали зрозуміти, що Моцартом справа не обмежиться і мене попре на дослідження ще далі.
Сідайте зручніше, сьогодні ми пройдемось по Бетховену. Так, це той, що Людвіг ван Бетховен. Так, це той, що оглох ще замолоду. Класик з класиків, віденська школа. Моцарт і Гайдн свого часу значно повпливали на його становлення як композитора. І от так вийшло, що не лише Моцарт перевертається в труні, коли фкантахтє та на інших ресурсах або ж його творіння комусь приписують, або ж йому приписують зайве. Насправді перше вичислити важче, з другим простіше.
Насправді от коли заб’єш в пошуку “Бетховен” – стільки всякої дивини вилізе. Розпочну з того, що першим потрапило під руку на сайті muzofon.com: (#рукаліцо)

1

2

Можете проплакатись. Але обидва треки – це далеко не Бетховен, а трошки скромніше, The Daydream – I miss you.

Наступне взагалі винесло мозок:

3

Мухи окремо, котлетки – теж окремо. По-перше, Бетховен не писав саундтреків до фільмів, це ж пєнь від ясєня, правда? По-друге, бідний Hans Florian Zimmer просто безмежно на вас за таке образиться, бо він звісно не Бетховен, але він теж пише гарну музику, і у нього є Оскар, Золотий Глобус і навіть два Греммі, а ви тут його із землею зрівняли і його трек Бетховеном зіпсували. Ай-яй-яй.

4  Ну я не дуже здивувалась, коли під такою назвою знайшла добре знайоме Requiem for a Dream від нашого старого знайомого Clint Mansell. Цікаво, якому ще класику припишуть цю композицію? Невже наступним буде Шопен?

5

А тут взагалі епічно. Під цим треком приховувалось Carmina Burana, написана Карлом Орфом, а не Бетховеном, і не дай Боже Моцартом.

6

Кхм, хтось перестарався і перелічив всіх композиторів, яких він знає. Ну ок. Насправді Йоганн Штраус-син. Говорячи про Штрауса, завжди треба уточнювати, який саме Штраус – батько чи син. Зате хоч з назвою вальсу вгадали, що не може не радувати.

Ну і на завершення – трошки Бетховена, а то цілий пост присвятила тому, що йому не належить, то хоч на завершення поділюсь з вами його творінням:

Дотримуйтесь авторських прав, шановні 🙂

Синдром емоційного вигорання

Стандартний

Світ справді смішний. Взяти хоча б людство… (с) Г. Лавкрафт

Ну що, браття і сестри, ось і наступив 2014 рік. Полінувалась написати про підсумки попереднього року в блозі. Вірніше, для себе я їх зробила, але вирішила не публікувати. Це занадто особисте. Хоча деякими міркуваннями поділюся.

Я не змогла зустріти Новий рік із прощенням, приємними емоціями та щирими побажаннями. Ні, я правда старалась. Ну не вийшло, се ля ві. Я не знайшла в собі сил пробачити, забути й відпустити. Я не впевнена, що я того дуже хотіла. Так вийшло. Вперше за багато років я не хотіла нікого вітати з Новим роком, окрім найближчих. Це прогрес, я зробила перший крок до того, щоб перестати бути лицеміркою і посміхатися через силу. В минулому 2013 році я змінила номер телефону, це було пов’язано з певними робочими моментами, проте коли мені запропонували налаштувати переадресацію чи щось там під назвою “Комфортний перехід” – я відмовилась. Раптово мені стало комфортно і кайфово від того, що мого нового номера ніхто не знає, і я хочу повідомити його лише тим людям, які для мене є важливими, з якими мені цікаво і від кого дзвінки і повідомлення в радість. І хочеться вірити, що ніхто не здасть його тим людям, з якими я не хочу більше спілкуватись.

largeЯ не вловила того моменту, коли я емоційно вигоріла. Чи це було пов’язано з певними людьми, чи то з подіями, чи то я давно не ходила у відпустку –  мабуть, все разом. Давно уже хотілось засунути себе в картонну коробку. Немає енергії, немає бажання, немає натхнення. Виробляється хронічний пофігізм. Атрофіюється здатність відчувати приємні емоції. Мій одинокий фантом зараз пише ці рядки і слухає в навушниках Океан Ельзи – Стріляй

Одним словом, пайміть і простіть. Згоріла. Піду покричу в пустоту.

Светя другим, сгораю сам.
А тараканы из щелей:
Зачем светить по всем углам?
Нам ползать в темноте милей.

Светя другим, сгораю сам,
А нетопырь под потолком:
Какая в этом польза нам?
Висел бы в темноте молчком.

Светя другим, сгораю сам.
Сверчок из теплого угла:
Сгораешь? Тоже чудеса!
Сгоришь – останется зола.

Сгорая сам, светя другим…
Так где же вы – глаза к глазам,
Та, для кого неугасим?
Светя другим, сгораю сам!

(с) В. Высоцкий

Політично-економічне. Чому все так погано і взагалі доколє ми будемо так жити?..

Стандартний

“Ви ще не вступили в тайожний союз? Тоді ми йдемо до вас…” (с) Путін

 

Ех… Пічалька одна навколо. Ви тільки подумайте: ми всі разом коштуємо 15 млрд долярів плюс знижка на газ. Акуєть. Немає меж моєму розпачу. Безплатний сир буває тільки в мишоловці, це всім зрозуміло. Тому я й чекаю інформаційної бомби, яка розірветься з дня на день, і ми дізнаємось про більш чітки мотиви Росії у цій грі, окрім аргументів Путіна, що Україна – це братська держава і він просто повинен їй допомогти. Однозначно “тема сисек нераскрыта”. З барського плеча, з чистою душею віддав чемоданчик із долярами? Одним махом руки скинув ціну на газ? Як ви думаєте, Путін дійсно лох? І я не думаю, що лох. Хоча в інтернетах де-не-де зустрічаю коментарі на зразок “Це Янукович намахав Путіна, шантажем і заграванням з ЄС видурив бабло і газ”, але не будьте такими наївними. Не може колишній зек намахати полковника КГБ (а потім він був директором ФСБ, а фірма вєніков нє вяжет, самі знаєте). Але давайте по поличкам.
imageЯка економічна ситуація в Україні зараз? Ну пєнь от ясєня, що не фонтан. Частково я торкалась цього питання у попередньому пості. Ну і ще плюс до того: валовий зовнішній борг України – більше 70% від ВВП, бюджет на наступний рік – аццтой (як і цьогорічний) . Я насправді не вірю офіційно публікованій статистиці типу “рівень безробіття падає”, “доходи бюджету збільшуються” і все таке, бо я прекрасно знаю, де беруться ці цифри і як грамотно їх намалювати, “чтоб никто не догадался”. Можливо, ви навіть самі з цим стикались: коли звільнялись з одного місця роботи і переходили на іншу, цілком ймовірно, що кадровики змушували вас спочатку на один день зареєструватись на біржі праці, а потім з біржі отримати направлення на нове місце роботи. Зате у Королевської статистика класна. За останніми чутками, казна як була пуста, така й лишилась.
Чому все так погано? Пункт перший – олігархат, пункт другий – недбале керування державними фінансами. Ці два пункта дуже тісно переплітаються, хоча й існують як окремі незалежні пункти. Олігархічні монополісти не лише витісняють середній бізнес звідусіль, вони ще й примудряються не платити податки, і в більшості наше законодавство їм це дозволяє. Тому для наповнення бюджету доять населення, малий та середній бізнес. В мінусах – бюджет. В плюсах – кармани олігархів і чинуш, які їх покривають. Економічні закони вам підтвердять, що якщо грошей немає в одному місці (казні), але вони повинні були б там бути по логіці, то нам треба пошукати їх в іншому місці, і вони точно там, бо інакше всі науково-економічні надбання світу можна викинути фтопку. Щодо недбалого керування державними фінансами… Підпункт А – Азірову 66 років, і він ні разу не економіст за освітою, а геолог-геофізик, якщо ви володієте даними про те, що людина має економічну освіту – просвітіть мене, ібо я не в курсі. Підпункт Б. Пахло (а саме це прізвище носив його батько) прекрасно розпоряджається бюджетом в ручному режимі, ще з часів совка знання і вміння лишились. Єдине, що треба було б якось пояснити та й нагадати, що надворі без п’яти хвилин 2014 рік, а совок наказав довго жити у 1991 році. І що нас не хвилює, які будуть проблеми у Росії після нашого вступу в ЄС. У нас складають недбалі доволі недбалі бюджети в чиїхось інтересах. Не народу.
BbxrUKuIYAAhQQxЯк це виправити? Зараз буду говорити непопулярно, але хочу до вас все ж таки донести це.Не можна проїдати більшу частину бюджету. Так, в країні бідність, не можна знайти роботи, навіть мінімуму не вистачає для нормального життя. Я про все в курсі, але я продовжую наполягати на тому, що уряд має вдаватись до непопулярних реформ, які нам пропонує Захід і яких так бояться прибічники Росії. Держбюджет покликаний забезпечити не лише пенсіонерів і знедолених, а ще крім того роздутий адмінресурс по всій країні. Для того, що витрачати, треба мати ЩО витрачати. Зупиняються заводи, припиняють існування трошки менші фірми, причини – податковий тиск, олігархія і т.д. А це все – це втрачені податки, які міг би отримати бюджет. І які міг би витратити на підвищення пенсій, стипендій. Тому так – уряд просто повинен заморозити соцвиплати на кілька років і по максимуму вкласти у підйом промисловості. І тоді, коли насправді буде пристойне надходження податків в казну, бізнес матиме нормальний клімат для праці в цій державі, коли людям буде де працювати, буде здорова економічна конкуренція на ринку – тоді можна і про допомогу нужденним подумати. Ви навіть не уявляєте, як люди спекулють на тому, що може дати їм держава. Дітей народжують задля грошей. Усиновлюють задля того, щоб отримувати стабільно кілька тисяч в місяць. А потім після досягнення повноліття їх викидають на вулицю. І зрештою, особисто я не вважаю, що держава повинна щось для когось у випадку грошей. Якщо ти сидиш вдома і навіть не почухаєшся для того, щоб знайти роботу і стабільний дохід – то це ж не проблеми держави. Якщо дівчина в 17 років залетіла і народжує, а батьку 19 років, і він би краще вдома на дивані повалявся б, аніж подумати про матеріальне забезпечення сім’ї – то це теж не проблеми держави. Швидше виховання.
Саме тому і саме в ці буремні дні у мене є надія, що хоч щось зміниться. Потрібно, щоб прийшла нова влада, як уже не живе ностальгічними спогадами про совок і про те, як там було добре. Потрібно прогресивне покоління, яке буде працювати ідею, а не за вигоду для себе. Президент, уряд, депутати, мери, які будуть формувати команду за ознакою профпридатності, а не родинних зв’язків чи хабаря за працевлаштування. І навіть не за політичною ознакою, бо якщо чесно, то це дуже й дуже тупо. І я рада усвідомлювати, що там, на Євромайдані – нове покоління, яке вийшло захищати свої права на краще життя. І я хочу вірити, що саме Євромайдан – це та точка неповернення, яка приведе нас до того, чого ми усі з вами хочемо і до чого прагнемо.

ПС. І ще трошки цікавих посилань, на які натрапила, готуючи цей пост:
Економічна криза в Україні: бюджет проїдання і переоцінений курс гривні
Мій земляк про Майдан
Зачем Путин дал 15 млрд долларов Януковичу?
Інтеграція до ЄС: досвід Польщі та виклики для України
Право на восстание

Політично-бюджетне. На злобу дня.

Стандартний

del3Уже другий тиждень приходжу з роботи додому і перш за все вмикаю Громадське TV. Телевізор дивитись не можна, там все класно, рафіновано і складається враження, що журналістів відправляють будь-де, аби знайшли сюжети, не пов’язані з Майданом. Багато роздумую, багато спілкуюсь з людьми, що цікавляться, підтримують ці події, читаю у твіттері тих, хто стоїть на Майдані і шалено за них переживаю.
Насправді я очікувала того, що наш любий перзидент не підпише Угоди про асоціацію з ЄС. Більше того, в силу того, що я пропрацювала в сфері бюджету два роки, за цей час я прекрасно встигла освоїти усю схему руху бюджетних коштів. Будемо реалістами: наша казна, починаючи із червня 2012 року – пуста. Все те, чим вас годують з телевізорів і газет про те, що все-все-все платиться вчасно, у нас зростає ВВП і взагалі у нас усьо класно – лицемірна брехня. Проблеми почались якраз разом із початком Євро-2012. Країна гуляла на масштабній події, а з казни вичавлювали останнє. Потім були вибори у жовтні 2012 року. Те, як провладна партія намагалась включити собі в добру статистику добрі діла за чужий кошт – це окрема тема. Залякування, попередження і прохання голосувати за провладних кандидатів. Погрози звільнення працівників бюджетних установ. Масові фальсифікації. Намагання купити виборців. Зарплату в грудні ледь виплатили, а оплата харчування для діток з батьківських коштів, які ті вносять на рахунок, в садочку висіла в боргах майже місяць. Власне, в 2013 році краще не стало, і коли мені по секрету нашепотіли, що в листопаді 2013 року заробітну плату затримали на п’ять днів – я зрозуміла, наскільки усьо плохо. А з екранів телевізорів лунало “в нас боргів немає” від Королевської. Азаров дуже пізно визнав публічно, що у країні складно, до цього у нього ВВП все зростало та й зростало, тільки ніхто чомусь цього не помічав. Можливо, воно зростали лише в його уяві. Я думаю, що немало з моїх читачів відчували бюджетні дефіцити на собі – студентам могли із затримками виплачувати стипендії, мамам – різного роду соцвиплати, пенсіонерам – пенсії.
del1Чому так сталось? Бо наш шановний уряд при формуванні бюджету його неймовірно роздув. Арифметика проста: в бюджеті завжди всі надходження повинні дорівнювати видаткам. Тобто для того, щоб спланувати, скільки витратити, спочатку треба спланувати, скільки коштів надійде від сплати різного роду податків і зборів. І я не знаю, з якої стелі останні роки береться ця балансна цифра. Щороку в Законі України “Про державний бюджет” в графі “Доходи” малюється ТАКЕ, що я не тямлю, чим уряд думав. Тобто ви розумієте, що якщо заплановано витратити багато, а грошей приходить менше – то в ручному режимі зверху командується, на які саме заплановані потреби їх пустити. На оплату харчування дитячим садочкам чи на тіньові фірми, створені для відмивання бюджетного бабла. Взагалі, фішка уряду Азарова – це ручне керування бюджетом. А чого ще можна чекати від нього. Мабуть, йому забули нагадати, що у нас уже давно совок закінчився і пора вивчати ринкові методи регулювання економіки. Якщо що, то це починають вивчати на 1 курсі університету в предметі “Політекономія”.
del4До чого я власне вела… Країна на межі технічного дефолту. Азаров хоч і не хотів це визнавати, але все ж визнав, дотисли. Докралися. Вони крали, крали, але проблема ніде не ділася. Існувала та й досі існує небезпека лишити бюджетників без зарплат, якби це сталося б – ми все одно отримали Майдан. Моя думка – перзидент не підписав Угоду про асоціацію тому, що Росія пообіцяла більше грошей. Або ж ЄС пообіцяв мало грошей. Думаю, в цьому випадку керувались не стільки політикою, скільки тим, наскільки швидко держава отримає гроші для швидкого наповнення казни. Швидше всього, вициганити у Росії виявилось швидше. Але й не будемо применшувати політичного впливу. Як не крутіть, вони всі ближчі до Росії, там вертяться їхні гроші, інтереси, вплив.
А все те, що відбувається зараз – це жах. Ця бандитська влада не боїться нічого і нікого. Скільки часу пройшло з 30 листопада? Захарченка не звільнили. Азіров сидить у кріслі і вставати не збирається, видаючи журналістам періодично свої маразми. Яник розлітався. Путін – путін. ЄС і США жахаються. А “Беркут” знову вивели на людей. Захопили кілька ЗМІ. Опозиція безжально тупить. І якщо ви ще не помітили, в цій країні купка бандюків при владі має людей за ніщо, за біомасу, навіть, як видається, не дуже боячись за свої дупи в теплих кріслах.
del2Я не такий вже й радикаліст. Але коли я в ефірі Громадського TV спостерігала за спробою штурму АП, глибоко всередині мені хотілося, щоб це сталося. І щоб до Межигір’я поїхало багато народу, прорвало оборону Беркуту і зайшло на чай до Віті. Я знаю, що неправильно, і це мирний протест, і треба мирно добиватись, і що людські життя понад усе, але щось я зі сторони дивлюсь на все те “мирно”, яке відбувається зараз в столиці, і бачу, що їм там зверху все рівно, доки вони відчувають себе захищеними довгими живими рядами беркутівців. Вони ловлять активістів і саджають в тюрми по гарячим слідам. Подумайте лиш, жертви розгону мирного Майдану – ще й винні! Молитимусь за те, щоб всі вціліли, щоб усі були живі й здорові, щоб погода лиш сприяла. Але люди втомились. Від диктатури і всього, що вона з собою несе. І від того, що їх не чують. Вони роблять революцію, і їх уже почули у всьому світі. А у рідній країні купка бандюків прибирає їх з екранів, вирізає дубинками з інтернету. Чекаю сатисфакції.

Фото Сергія Делідона, можете знайти його на фейсбуці