Осінь. Дубль N.

Стандартний

autumn  Ну що ж, again. По колу. Пора, яка пахне вогнищем, спаленим листям, дощами, а часом і теплими погожими днями. Осінь – це завершення чогось прекрасного. Це золота пора для роздумів, погулянок і прекрасний час любити свою самотність. Це найкраща пора для переосмислення себе, своїх поглядів, страхів, комплексів. Це наймиліша пора, бо я осіння, народжена тоді, коли зазвичай бабине літо буяє на всю.

Кожної осені, із настанням вересня, починається щось нове. Зазвичай я навіть не можу втулити це у рамки словесності, але я відчуваю це душею й серцем. Насправді я часто не можу багато речей висловити, надати їм словесних рис. А коли це у мене все ж виходить – я відчуваю, що це все одно криво, косо і коряво, бо часом слова все тільки псують.

Дивишся на небо, на сонце, яке вже он-он сідає за горизонт, і вже не так його промінчики падають на лице, і вже його дотики прохолодно-осінні, але разом з тим і ніжні. Небо все таке ж синє, хмари все такі ж білі, а сонце уже не те.

Осінь свободи. Коли йдеш до цілі і сміливо долаєш усі перешкоди, не боячись і не відступаючи. Коли зрештою начхати на насправді несуттєве.  Осінь переосмислення. Коли думається по-новому. Я не чекала її з нетерпінням, але з її настанням усвідомила, що рада, що вона прийшла.