Йшов другий день простуди, і я тупіла з кожною хвилиною. Нещадно. Простір біля монітору заставлений чашками, біля ліжка – завалений таблетками, я у халаті і на голові у мене класика жанру – вибух на макаронній фабриці, наслідки якого ліквідувати ніяк не можуть n-нний день. Люди, розмовляючи зі мною по телефону, не впізнають мене, я ходжу по хаті і виспівую своїм хриплим голосом якусь джазуху у нижніх регістрах, які зазвичай недоступні мені у “здорові” дні, бо я ж перше сопрано. Кілька днів хвороби – ніщо, відчути себе Тіною Тернер – безцінно. За вікном – спокусливе сонечко, на градуснику – не менш спокусливі 15 за Цельсієм. Лежу-лежу, зірвалась, набридло, встала з ліжка – і понесло зі сторони у сторону, 37,3 і бактеріальний риніт і не думали пропадати. Ааааа! Констатую факт – я хочу на роботу, я засумувала за своєю роботою, я хочу зайнятись чим-небудь корисним, а я не можу цим самим корисним зайнятись вдома, у халаті, з макаронною фабрикою на голові і у оточенні результатів досягнення сучасної фармакології.
Що завжди зі мною? Правильно, музика. Ну і ще щось із гумором. А коли це поєднати, то й оргазм мозку можна отримати. Атвічаю.
Можна часом на просторах ютюбу зустріти відео з виступами прекрасного дуету Igudesman and Joo. Це доволі унікальне явище в сучасній музиці, адже вони доводять, що класичну музику можна сприймати і слухати з гумором, і вона далеко не нудна. Кожен їхній номер – це маленький спектакль, поєднання гумору, музики, і, звичайно, шоу.
Трошки про них. Олексій Ігудесман і Річард Х’юнг Кі Джу колись вчились в одній музичній школі, спочатку ненавиділи одне одного, до бійок навіть доходило. А потім виявилось, що у них багато спільного, зокрема, любов до тієї ж класики. Вони обоє не розуміли, чому на концертах класичної музики атмосфера зазвичай нагадує обстановочку на цвинтарі. І власне вирішили її трошечки розбавити. Тому давайте знайомитись із їхньою творчістю, якщо ви ще до цих пір з нею не знайомі.
Отож, спочатку – Piano Lesson. Сурові будні учня класу фортепіано. Нехай гіперболізовано, але щось в тому є 🙂
А для того, щоб втілити у життя наступне шоу, хлопцям довелося попітніти. Поясню, якщо раптом ви не володієте English настільки, щоб зловити суть з їхнього діалогу на відео. Узялись виконувати “Рондо в турецькому стилі” Моцарта, але тут Річард Х’юнг Кі Джу вирішив, що воно звучить не дуже по-східному, тому пропонує Ігудесману понизити ноту “сі” до “сі-бемолю”, відповідно, надати твору більш “східного” характеру. Ще й оркестр за собою підбили. По факту, переписали трошки Моцарта, і не лише для себе, а й для усього оркестру.
Наступна історія – про те, що буває, коли втрачаєш контроль над пультом до музичного центру. У ролі піддослідних кроликів – камерний оркестр Kremerata Baltica на чолі із Гідоном Кремером.
Ну, а все те, що відбувається на наступному відео, не можна назвати інакше, як “академическое дуракаваляние”. Просто народ отримує задоволення від класичної музики (уявляєте, да?). Знову ж таки спільно із Kremerata Baltica і Гідоном Кремером.
Enjoy! 🙂
zarazko 